Будь-який український школяр знає, що Київ — столиця нашої Батьківщини, України.Колись він був також матір’ю всіх російських міст, і названий так на честь князя Кия.Існує легенда, що Київ заснований трьома братами: Києм, Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю як центр племені полян. Названий на честь старшого брата.Сьогодні Київ — це не тільки велике українське місто, а й крупний транспортний вузол. У ньому є залізні і шосейні дороги; річковий порт; міжнародний аеропорт в Борисполі. Місто також є крупним центром машинобудування, металургії, легкої та поліграфічної промисловості. З 1960 року в Києві діє метрополітен , що складається з 3 ліній, загальна його довжина — 56,5 км.Наша столиця — велике місто, в якому є безліч вулиць, скверів, будинків, площ, музеїв, театрів, шкіл, університетів, лікарень, магазинів. У Києві життя стрімке і непередбачуване, але, якщо хочеться тиші, можна прогулятися в парку, сквері, помилуватися знаменитими київськими каштанами, подивитися на пам’ятники Т. Г. Шевченку, Богдану Хмельницькому, або Золоті Ворота.Київ —- один з найбільших на Україні центрів науки й освіти. У Києві величезна кількість шкіл, гімназій, ліцеїв, близько 70 Вузів.Є багато цікавих історичних фактів про Київ. Загальновідомий факт, що, починаючи з IX сторіччя, Київ був важливим центром інтелектуального розвитку Східної Європи. І, починаючи з кінця XVII сторіччя, Києво-Могилянська академія підготувала багато відомих учених.Ми пишаємося цим красивим і величним містом. І з упевненістю вважаємо, що Київ — місто незвичайне. Найвідомішими місцями Києва є центральна вулиця міста Хрещатик і Андріївський Узвіз. На них завжди багато туристів, які фотографують, купляють сувеніри, або просто балакають з жителями столиці. І їм є що розповісти про рідне місто!Особлива гордість киян-це головна вулиця Києва — Хрещатик. її довжина — 1,2 км, напрям — з півночі на південь. А закінчується вона не менш відомою Бессарабською площею. Назва вулиці походить від Хрещатого Яру (тобтоперехрещеного поперечними балками-ярами). У документах XVII століття вся ця місцевість називалася Хрещатою Долиною. З кінця 1990-х pp. у вихідні і святкові дні рух автотранспорту по Хрещатику заборонений — вулиця стала пішохідною.Київ справедливо називають одним з найзеленіших міст миру (а колись він вважався найзеленішим), І це недаремно. Отже ліси, паркі і сади складає більше половини його площі. На території міста знаходяться два ботанічні сади. А знамениті київські каштани, які розкішно квітнуть в травні, а іноді і двічі в рік: навесні і осінню, стали одним з символів міста.<span>Вулиці і площі, бурхливий рух транспорту, красуня-річка — все це надихає і радує погляд будь-якого гостя або жителя цього міста. Звичайно, тут багато машин,що отруюють повітря красуні-столиці, та у кожного є можливість відправитися на берег Дніпра. Це прекрасне місце для відпочинку чи роздумів. Звідси відкривається дивний вигляд на велику і прекрасну річку, а ландшафтні парки надзвичайно красиві. Можна годинами милуватися красою ліній Софійського Собору, або витонченими церквами Києво-Печерської Лаври, вигляд на які в усьому блиску позолоти її куполів відкривається при в’їзді до старішої частини міста через міст Патона. У такі хвилини здається, що вічність прийшла до тебе назустріч, щоб розповісти секрети покою і волі. Таким місто було здавна… І ще більш красиве в наші часи.</span>
Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
- А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
- Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!»
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
- Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
- А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
Своєрідне сприйняття понять і взаємин ідей культури в контексті просвітницьких підходів явив Г.С. Сковорода. Його творчість фактично починала часи Просвітництва в українській культурі. У цілому ідеї Г.С. Сковороди, що ввібрали в себе широкий спектр античних (Платон, Арістотель, стоїки, Плотін), середньовічних (отці церкви), новоєвропейських (Спіноза, Вольф, Декарт, німецькі містики та ін.), розвинулися в контексті ідей західноєвропейського Просвітництва. З іншого боку, специфіка православної культурно-історичної традиції, у межах якої проходили життя й творчість Г.С. Сковороди, зумовлювала оригінальність філософсько-культурологічних ідей "українського Сократа".З-поміж широкого спектра філософських ідей Сковорода зупинився на етико-гуманістичній проблематиці. Він звеличував істинно людське, духовне начало особистості. Усе життя мислителя - це пошук шляхів досягнення істинного людського щастя. Особливостями художньої й філософської творчості Г.С. Сковороди є діалогізм і образно-символічний стиль мислення, співзвучний його епосі.<span>У контексті традицій Київської Русі філософствування для Сковороди - це любов до мудрості. А справжня мудрість - це спосіб життя, який базується на пошуці істини й на існуванні згідно з цією істиною.</span>
1. Марія Каспарівна соромязливо, по-дівочому зізналась, що страшено обожнює поезію, хоча сама ніколи не могла стулити й двох рядків.
2. Дібровонька злякалась, що зима може налякати безрадісним кінцем.
3. Земля питала неба, хто ж буде її оборонцем.
4. Командир полку дав команду прапороносцям тримати голови.
5. Я поцікавився у друга чи потрібна йому моя допомога.