Дифу́зія (лат. diffusio — поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія) — процес взаємного проникнення молекул або атомів однієї речовини поміж молекул або атомів іншої, що зазвичай приводить до вирівнювання їх концентрацій у всьому займаному об'ємі.
Прикладом дифузії може служити перемішування газів (наприклад, поширення запахів) або рідин (якщо у воду капнути чорнила, то рідина через деякий час стане рівномірно пофарбованою). Інший приклад пов'язаний з твердим тілом: атоми дотичних металів перемішуються на кордоні дотику. Важливу роль дифузія частинок грає у фізиці плазми.
Зазвичай під дифузією розуміють процеси, що супроводжуються переносом речовини, однак іноді дифузійними називають також інші процеси перенесення: теплопровідність, в'язке тертя тощо.
<span>Условия вынужденной автономии : 1.Человек заблудился в лесу, горах и т. п. ( потерял ориентировку ) 2.Отстал от группы на маршруте 3.Попал в аварию на каком - либо транспортном средстве
План действий при вынужденной автономии : 1) успокоиться, оценить обстановку, определить наиболее опасные факторы ; 2) оценить состояние своего здоровья и при необходимости оказать себе 1 МП ; 3) оцените свои возможности с учетом условий, в которых вы оказались, и примите решение : или двигаться к людям, или ждать помощи, оставаясь на месте ; 4) окажите себе самопомощь – спасите необходимое снаряжение, имущество, запасы воды и продуктов питания ; 5) распределите время, четко представляя что и в каком порядке надо делать ;
<span> 6)при возможности установите радио - или телефонную связь ; 7) подавайте сигналы бедствия ; 8) оборудуйте, по мере возможности, временное укрытие для защиты организма от переохлаждения или перегревания, от осадков, ветра ; 9) займитесь разжиганием костра и заготовкой топлива ; 10) добывайте пищу и воду ( нахождение источников воды, установление дневной нормы и сохранение НЗ, составление пищевого рациона, умение пользоваться « подножным кормом », приготовление пищи и т. п.); 11) займитесь ориентированием на местности и поиском маршрута выхода к людям.</span>
</span>
<span>Once upon a time on earth lived a little monkey. One day she met a green crocodile. He was hungry. The crocodile wanted to eat monkey. But monkey sad: "I want to be friends with you. I'll give you a yellow banana". The crocodile ate it. But he wanted to eat more. So the monkey gave him a big come of bananas. The Crocodile sad "Thanks" and went home. Now they are friends.</span>
Образ Фауста у творчостi Й.В.Гете та О.С.Пушкiна
Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала "елiксир життя", щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.
Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.
Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численні спогади його сучасників. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютеранської церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмові джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в рiзних унiверситетах, мав учнів - послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.
Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.
Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi герої гармонiйно поєднували думку i почуття.
Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.
Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В.Гете i О.С.Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика російської лiтератури. Вiдомо, що на О.С.Пушкiна трагедiя "Фауст" справила неабияке враження, i поет у 1825 роцi пише вiрш "Сцена iз Фауста". Один росiйський мандрiвник познайомив з ним Й.В.Гете, i той послав Пушкiну О.С. в подарунок своє перо, яким писав "Фауста".
Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки "з юнацького ритму кровi" поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером,
як "фаустiвська".
Твiр складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозi на небi" показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова :
Таким, как ты, я никогда не враг.
Из духов отрицания ты всех мене
Бывал мне в тягость, плут и весельчак.
Из лени человек впадает в спячку.
Ступай, расшевели его застой,
Вертися пред ним, томи и беспокой
И раздражай его своей горячкой.