Как дитя, лежит она,
Распылалася от сна;
Молод цвет ее ланит;
Меж ресницами блестит
Пламя сонное очей;
Ночи темныя темней,
Заплетенные косой
Кудри черной полосой
Обвились кругом чела;
Грудь как свежий снег бела;
На воздушный, тонкий стан
Брошен легкий сарафан;
Губки алые горят;
Руки белые лежат
На трепещущих грудях;
Сжаты в легких сапожках
Ножки — чудо красотой.
Держи,но прости что так долго(((((
Ліричний герой вірша
горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде
раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її
покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа —
гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в
ній немає ладу, якого б йому хотілося.
Тільки такий оригінальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке
безглузде, на перший погляд, запитання: Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здійснити сам, і не
знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу,
здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він
стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість
іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька.
Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку, Його не
влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб
її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати.
<em>Учит нас с уважением относиться ко всему миру, любить его, охранять и уважать, а так же помнить, что человек не может жить вне природы.</em>
Да на русском пишите, а то не понятно!