Казими́р — мужское имя славянского происхождения, означающее «показывающий мир», «примиритель» (миротворец)[источник не указан 849 дней]. Уменьшительное имя — Ка́зик.
Ве́то-(от лат. veto — запрещаю)- право, означающее полномочие лица или группы лиц в одностороннем порядке заблокировать принятие того или иного решения.
Наложить
Наложить, -ожу, -ожишь; -оженный; совершенный вид
1. что. Положить сверху на что-нибудь Н. выкройку на ткань. Н. компресс. Н. повязку. Н. лак (покрыть слоем лака).
2. что. Поста-вить (какой-нибудь знак), пометить чем-нибудь Н. печать. Н. резолюцию, визу. Н. свой отпечаток на кого-что-нибудь (переносное значение : оставить след, повлиять).
3. что и чего. Положить, навалить в каком-нибудь количестве куда-нибудь, наполнить чем-нибудь Н. белья в чемодан. Н. полную тарелку каши.
4. что. Подвергнуть чему-нибудь, назначить, предписать что-нибудь (то, что обозначено существительным). Н. штраф. Н. запрет. Н. наказание. Н. тяжёлое бремя на кого-нибудь (переносное значение). Наложить на себя руки (устарелое) - покончить жизнь самоубийством.
несовершенный вид накладывать, -аю, -аешь (к 1, 2 и 3 знач.) и налагать, -аю, -аешь (к 4 знач.).
существительное наложение, -я, средний род (к 1, 2 и 4 знач.).
Битва народов: Наполеон проиграл решающее сражение из-за предательства своих солдат Последняя атака Понятовского. / Наполеон и Понятовский в битве под Лейпцигом. Четыре дня, с 16 по 19 октября 1813 года, на поле вблизи Лейпцига разворачивалось грандиозное сражение, названное позже Битвой народов.
Потому-что ему нужна была помощь, что-бы добыть еду или защитится от нападений.
Галичина , Буковина та Закарпаття наприкінці XVIII - початку XIX ст. були найвідсталішими австрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості і сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Східній Галичині. На Буковині ж переважала маса селян-власників (до 30%).
Входячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, в свою чергу, були багатонаціональними. Поряд з представниками корінної нації - українцями, тут в різний час оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів і т. д. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення.
Хоча ці українські території існували окремим життям, і їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального та національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині-з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, в Закарпатті - угорських панів. Австрійські влади проводили політику онімечуванням українців, польські пани намагалися ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румынизовать українську Буковину, а угорці - вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову і українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.