Дружина державного діяча повинна бути відповідного статусу.
Має бути елегантно вдягнена, повинна поводити себе виховано і ввічливо.
Вона може допомагати чоловікові, якщо він попросить або буде не в змозі щось зробити.Але якщо чоловік не хоче втручань в свої особисті справи , то дружина не повинна лізти в його справи.Також дружина повинна доглядати за чоловіком,наприклад допомагати відпочивати чи рекомендувати який костюм надягнути.
Как хорошо когда вокруг тебя покой и тишина!Красивый вид и чистый воздух.Овцы посутся около твоего дома.Мне нравится тут жить!Люблю это место!
Надо только ошибки проверить.Вдруг есть.Если найдёшь то я заранее извиняюсь.
<span> Скотинин Тарас – дворянин, брат Простаковой. Сам по себе крайне невежественен, глуп. Единственный интерес его жизни – это свиньи, разведением которых он занимался. Ради денег рассчитывал жениться на Софье, племяннице Стародума. Из-за этого соперничал со своим племянником Митрофаном, конфликтовал с Простаковой. </span>
<span>Письменник досягає цього різними художніми
знахідками. Так, в усмішці «Ох, і лікували нас він, змальовуючи бабу
Палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи
лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію
жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення:
хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби.
Усмішка «Газета – дуже велике діло» має іншу особливість. Вона
починається такими рядками: «Я тут не натякатиму про те, що таке газета.
Усі знають, шо це діло дуже велике й дуже поважне. Недарма ж її
(газету) звуть шостою державою. Я тільки розкажу, як треба користуватись
газетою, щоб вона справді йшла до діла…» Такий серйозний початок
усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від
протилежного. Йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети
в його господарст стверджується детально, послідовно і теж за певними
рубриками (як і у творі «Ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива,
молочарство, пасічництво.. Але найпотрібніша газета в справі виховання
дітей. Цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей
одною’ газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до
другої, як зшиток. І от як не слухає Ванько, берете той зшиток та його
по голові:</span>
- Не слухаєш, сукин ти сину! А для чого я газету передплачую?! іТа р-р-раз! р-р-раз!І дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і Богу молиться…»<span>Проте у своєму щоденникові Остап Вишня занотовує:
«Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» Чи не
парадоксальні ці твердження? Ні, бо автор вишнівських усмішок підмітив
саму природу сміху, гумору, що часто виростає з контрасту, зокрема
веселого і сумного. Така й іворча натура гумориста: пильно підмічати в
житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім
шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо
покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину,
щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! Сам
Остап Вишня щиро зізнається: «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся
без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму
сміхові завжди бачив народ…» найвищий гонорар для гумориста – веселий
блиск в очах народу. У щоденнику «Думи мої, думи…» письменник міркує, що
ж є основою праці літератора, і переконливо стверджує: талант і
чесність. Чесність – значить правдивість, неможливість спекулятивних
тем, оцінок, творчості за вказівкою зверху («Чево ізволіте? Ямб? На
скільки порцій?!» – кредо прикажчика в літературі).</span>