На передньому плані картини бачимо невеличкий струмок. В
ньому чітко відображено сіруватий колір осіннього неба. Дерева вкриті пізнім
золотом, а кущі, що зображені зліва сяють багрянцем.
По центру картини намальовано будиночок. Він є доволі
невиразним і теж передає осінній настрій. Здається, що тут зображено середину
жовтня – листя вже змінило барви, але ще не опало.
На задньому плані художник окреслив лінію гір, які доповнюють
картину. Перед ними видніються високі смереки.
<span>Картина оповита легким сумом, але вона передає спокій тому,
хто буде на неї дивитися.</span>
Коли птахи мають щось незвичайне в своєму походженні або звички, то з цього приводу часто виникають забобонні судження. Сова має дуже дивну зовнішність і сильно відрізняється своєю поведінкою від інших птахів.
Ось чому вона обросла всілякими легендами. Чи знаєте ви, що в давні часи вона вважалася птахом, що приносить нещастя? Римляни так сильно ненавиділи сову, що, побачивши і піймав її в місті в денні години, спалювали, а попіл публічно кидали в Тібр!
Проте в Англії та інших місцях її часто називали «мудрої старої совою». Це швидше пов'язано з її зовнішністю, а не наявністю якогось вищого розуму. Її величезні, подібні зіркам очі, здається, дивляться на вас у великій задумі. У дійсності ж ці очі дуже чутливі до денного світла. До того ж вони так розташовані, що сові доводиться повертати всю голову, щоб змінити напрям погляду.
Неочікувано швидко прийшла осінь. На вулиці похолодало. Стало швидко жовтіти листя, яке ще недавно було яскраво зеленим. Подув холодний вітер і поніс, наче човники, дубові листочки.Небо покрилось сірими хмарами. Пішов рясний дощ.
ЛЕГЕНДА ПРО ВИШНЮ<span>
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до помочі і доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті. </span>