Т.Г.Шевченко ! Досить було однієї
людини, щоб врятувати цілий світ,
цілу націю.
Остап Вишня.
Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.
Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».
Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.
Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :
Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася творить.
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.
Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України !
1.Розумна
2.Кмітлива
3.Хоробра
4.Наполеглива
<span>5.Доброзичлива
6.</span><span>Чуйна до людей
7.П</span><span>рацелюбна
8.Д</span><span>опитлива до свого минулого
9.С</span><span>правжня оберігачка родинних реліквій
10.Д</span><span>опомагає іншим</span>
Объяснение:
Коли на село напали татари, люди поховалися на острівцях поміж непролазним болотом. Із села їх не було видно, тому що болото заросло височенним очеретом. Татари й не думали, що там можна сховатися. Вони вважали, що мешканці села перебралися кудись далеко.
Тут увагу ворогів привернули чайки, які кружляли над болотом, непокоїлися, голосно кричали. Татари зрозуміли, що люди переховуються саме там. Вони почали шукати шляху через болото. Втікачів урятувало те, що нападникам не вдалося знайти стежки.
Через кілька днів татари відступили. А врятовані люди прозвали чайок татарськими птицями за те, що ті видали їхню схованку.
Кажуть, що не любили чайок і козаки. Коли запорожці пливли морем на своїх човнах, вони намагались напасти на турецькі галери зненацька. Чайки скупчувалися над козацькими чайками і тим самим попереджали турків про можливий напад.
Ось як пояснює народ, за що чайку називають татарською птицею.
Сюжет Енеїда В основі сюжету лежить відомий античний міф: на десятий рік війни між греками та троянцями за чарівну Олену греки зруйнували Трою, а Еней із залишками троянців за велінням богів Середземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда», а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої половини XVIII — початку ХІХ ст. Хоч козацтво й було зображено під масками троянців, але ні грецькі імена гepoїв «Енеїди» Котляревського, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і про кого, йдеться: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак … А розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину — все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення. Отже, у творі ми бачимо розгортання двох сюжетних ліній: перша — реальні мандри запорізьких козаків після скасування Січі; друга — канва самого сюжету Вергілія. «Енеїда» Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужність Енея — предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П. Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагнення українського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лінія домінyє над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — запорізьких козаків: Так славнїї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. Як бачимо, зміст обох творів схожий. І все-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд міст і сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергілія відсутні. До того ж описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш про першооснову поеми. Правда та художній вимисел Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. 3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
ВОТ ЭТО