Зима прийшла.На деревах розквитли били квити це сниг.Бувае прокинешся зранку дивишся у викно и дивуешся красою зими.Як я люблю зиму;билу,снижну,прекрасну та неповторну.Яка краса вийдеш на вулицю та бачиш як кружляе красиви били снижинки схожи на балерин в своих красивих пачках утворюючи сниг.
Ярослав Мудрий… Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий мовник і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — “Руської правди» і князь, що залізною рукою скарав в боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий… Туди, в ті далекі сиві віки, полинув думкою і поетичною уявою Іван Кочерга. Постать мудрого князя, певно, і зацікавила його тим, що була непростою, медичною й суперечливою. У передмові до твору Кочерга писав: «Щодо самого Ярослава, центрального дійства драматичної поеми, то в змалюванні його треба було прагнути не лише історичної та художньої правди, а й якогось філософського узагальнення, якоюсь свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру». Справді, в особі історичного Ярослава поєднувалося чимало рис, які були цуже несхожі між собою: честолюбство і щира любов до культури й освіти, великодушність і лукавство, лицарська відвага і лякливість. Він був щедрим і скупим, невдячним за зроблені йому послуги, мав характер запальної, експресивної, енергійної людини. Це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в своїх чеснотах, і в своїх пороках. Але образ князя написаний загалом у реалістичному плані з яскраво вираженим замилуванням автора цією винятковою феноменальною особистістю. Наділений багатьма позитивними рисами характеру, Ярослав постає як великий громадянин і воїн, видатний державний діяч. Помисли, думки й дії Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрані під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу. Мріяв він також «вбрані» свою державу, просвітити її, прикрасити чудовими храмами, будівлями. Для нього привозив «іскусних» майстрів з-поміж греків, учив своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам князь «книгам прилежа помитая часто в день и в ночи».
Ярослав мріє про мир, спокій, про щастя будувати — а життя владно ламає його наміри і примушує братися за меч. «Раніш закон, а потім благодать», — виголошує він. Спочатку треба зміцнити державу. І князь веде полки проти печенігів. А вже зійшовши — хоч на недовгий час — з бойового сідла, беріться будувати храми.
Щастя у кожного своє. Моє щастя-це здорова сім'я.
У кого-то щастя вимірюється розміром гаманця. Але ж подумайте, яке зло іноді творить це "щастя"? Людей позбавляють життя, коли у них з'являється велика сума грошей. Їм починають заздрити. Люди йдуть на злочин. Здавалося, ось воно щастя.
Для когось щастя це Бог. Коли віруюча людина вимовляти молитву, він спілкується з Богом. А Бог вказує йому вірний шлях і всіляко допомагає, адже він подає особливі сигнали. Він веде його по праведному шляху.
Для когось щастя мир на землі. Хто може з цим посперечатися? Ця людина живе думками про світ. Він малює собі картину ідеального світу без війни. Чи можливо це в даний час і буде це коли-небудь? Складне питання, на яке важко дати відповідь. Війни бувають різні.
<span><span>Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг –
п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому
маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним,
як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на
плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли
мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала
малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба
синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця
назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже
гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над
дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї
темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила
зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він
меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно.
Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в
кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому
хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка,
хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву
пташинку (За О. Копиленком).</span></span>