Чтобы порадовать близкого человека, нужно показать ему, что я его ценю, а значит, и пожертвовать что-то ценное. Если дело идёт о подарке, то я готов подарить то, что ему понравится, попадёт в сердце. Если нужно я готов пожертвовать любимой вещью, ведь человек дороже вещи. Но самое главное, я готов подарить свою любовь, преданность. А это значит, что если надо будет, то я отдам и сою жизнь за него
З чого сміється Мольєр у комедії "міщанин-шляхтич"?
Мольєр (Жан-Батіст Поклеп) - драматург, поет, актор
- створив чудові п'єси, шо дотепер не сходять зі сцен
багатьох театрів світу: "Тартюф", "Дон Жуан",
"Мізантроп". І однією з найкращих, найяскравіших його
комедій є "Міщанин-шляхтич", де автор намалював
сатиричний образ буржуа.
Перед нами міщанин Журден - головний герой п'єси,
що намагається з мішанина раптом перетворитися на
дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в
нього є головне - гроші. Є гроші, але немає елементарної
освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він
безпросвітно дурний. На старості літ Журлен надумав
вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття":
виявляється, він розмовляє прозою!), займатися
музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що,
здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти
місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і
вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але
не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні"
науки якось не укладаються в голові дурного міщанина.
Його дружина намагається звернутися до розсудливості
свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але
той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого
пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки
бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна.
Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в
"мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання
Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же
смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів!
Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на
прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки
низькою та неотесаною може бути навіть багата людина,
яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але
сміється великий драматург не з конкретної людини. Він
висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки
вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо.
Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр.
Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.
Самая печальная и безысходная – известная всем «Сказка о рыбаке и рыбке». Самая насмешливая – «Сказка о попе и о работнике его Балде». Самая лиричная – «Сказка о мёртвой царевне и о семи богатырях».
Самая непонятная – «Сказка о золотом петушке». Значит, «Сказка о царе Салтане...» – самая добрая и просторная.