Я ненавиджу коли так звані "друзі" придають або просто використовують тебе! Це принизливо коли люди втираються в довіру а потім виявляеться що вони зробили це не заради дружби! Справжні друзі це ті які тебе ніколи не зрадять, будуть с тобою завжди, справжній друг це той якому ти не боїшся розповідати таємниці, це той до якого хочется йти за допомогою у скрутну хвилину і цо той хто ніколи не буде заздити!))))
<span>собаками загнаний на списи, стікаючи гарячою кров’ю в останній несамовитості
гриз залізо наконечників трощив дерево списівищ. Його випружене тіло лиховісно
скрикувало в тисячних вогнях, воно ось-ось мало вибухнути червоною кривавістю.
Але звір, видно, відчував наближення останньої миті. Він не хотів смерті, прагнув
уникнути того кінця, після якого вже не буває початку. Переповнений передсмертним
риком, він жахнув з кола знищення. Його
затьмарені болем очі все ж здобулися на ще одне зусилля, щоб забачити вільний
проміжок. Задране в лютій зневазі, рило хапливо нюшило дорогу, заволохатілі вуха
вловлювали щонайменші продихи лісового повіву волі. Умить лишив кабан у тій
улоговині людей собак гострі, довгі списи і помчав по схилу вгору, де самотньо
приглядався до ловів князь Ярослав (П. Загребельний).
</span><span />
Мова — це таке поняття, яке для кожної людини є особливим та індивідуальним. В цілому світі не знайдеться така особистість, яка б не мала рідної мови. Зрозуміло, що в кожного народу різні мови, але в цьому нема нічого дивного.
Для мене рідна мова — це мова колискової, яку у дитинстві мені співала матуся. Це мова, якою я спілкуюся кожен день. Це мова, якою розмовлятимуть мої діти та онуки. Рідною для мене є українська і я цим пишаюся, тому що саме ця мова така милозвучна та поетична, багата та співуча!
Українська мова пройшла важкий шлях свого становлення. Досить довгий час її принижували та гнобили, затоптували в багнюку. Навіть був такий період, коли моя рідна мова вважалася «неіснуючою». Але вона пройшла через всі перешкоди, вистояла, не зламалася, завдяки цьому ми тепер вільно та без перешкод можемо спілкуватися українською. В наші дні українська мова стає все популярнішою, вважається престижно та модно розмовляти нею.
На мою думку, найважча заповідь для людини - друга, тобто, Не сотвори собі кумира і всякаго подібності, еліка на небеси горі, і що на землі внизу, і що у водах під землею: не поклонішися їм, ні послужіши їм.
В наш час досить багато книг, фільмів та музичних виконавців, які талановиті та популярні. Люди, дивлячись і читаючи все це, ще з давніх-давен вибирали для себе кумирів, героїв книг, фільмів, і ставили їх на місце ідолів. Зараз же, з'явилось дуже багато серіалів та фільмів, у я ких головні герої не досить гарні люди, але все-таки знаходиться чимало людей для уподобання їх. Деякі люди, навіть, змінюють зачіски, гардероб, макіяж. Але все це, як на мою думку, ще нічого. Можна вважати за катастрофу, тоді коли людина змінює СВІЙ погляд на життя, СВОЇ звички. Вона змінює усе те, що називається "особистістю". І все це заради чого? Заради дешевого серіалу або фільму, у яких немає навіть долі правди та реалій сьогоднішньго життя.
Тому, наші предки, були щасливими, здоровими та дружелюбними, бо в них був єдиний ідол і кумир - Бог. Він, саме він, робив їх особистостями, зі своєю точкою зору, своїми думками, емоціями та розумом.
Отже, я вважаю, що найважча та найважливіша заповідь Божа - не сотворити собі кумира. Адже, головне - не загубити себе!
Шестистот, дев(апостроф)ятисот