Ява і Павлуша веселі та вигадливі герої твору "Тореадори з Васюківки". Через їхню добре розвинену уяву та фантазію, вони захотіли побудувати метро під свинарником.
Гуцули-тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими й злими духами. Уявлення про чисту і нечисту сили, про добро і зло формуються у дитинстві, але не зникають і в дорослому віці, набуваючи інших форм, іншого втілення.Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Письменника надзвичайно захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу. У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.Усі члени родини були дружними. Гуцули — справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. "Тіні забутих предків" — це поетична і глибоко психологічна, лірична і філософська повість, у якій письменнику вдалося майстерно й правдиво відтворити картини життя і праці гуцулів, цього самобутнього народу
Природа для гуцулів — це і джерело натхнення.Смерть — це не кінець існування людини. Тіло помирає, але залишається дух. Можливо, це нове життя людського духу і святкують гуцули, танцюючи, співаючи та сміючись над тілом померлого.Теми які Коцюбинський розробляє в межах цього величезного часового масштабу, — життя і смерть, людина і природа, кохання і ненависть, язичництво і християнство — є темами вічними. Майстерність, з якою письменник це робить, зумовлює непересічне значення його твору.
<span>Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах і не спокущається на кохання Палагни. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через Палагну. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає. Тепер вони дійсно разом назавжди.</span>
Горе а не риба. Проблеми в родині. Життя риби на березі. Запрошення в гості.Новий співрозмовник.