Окрасу природного дивосвіту: червоний, мов крапля крові, рубін; волошковий сапфір; жовтогарячий бурштин; зелений, як трава навесні, смарагд; мов небо прозоре, синій топаз; веселково-прозорий діамант — називають кам'яними квітами.
Безліч казок і легенд присвячено самоцвітам, тисячі чудових прикрас зроблено з них. У давнину їх вважали мало не живими істотами. Тогочасні знавці самоцвітів стверджували, що каміння може хворіти, воно інколи росте, змінює колір...
Кожен місяць пов'язували з певним самоцвітом. Якщо ти народився, скажімо, у вересні, носи все життя яшму, адже вона допомагатиме тобі в скрутну хвилину, бо нібито народилася також у вересні.
А скільки нісенітниць понавигадувано про походження самоцвітів! Неначебто алмаз — це скам'яніла роса, рубін — краплі крові велетнів, а онікс утворився внаслідок шлункової хвороби рисі.
Не дивно, що з давніх-давен і жінки, і чоловіки (звичайно ж, багаті) намагалися прикрасити себе всілякими самоцвітами. Вони нашивали їх на одяг, носили вправленими в персні, кольє, діадеми чи інші прикраси, оздоблювали ними зброю і вважали: чим більше самоцвітів, тим краще.
Нині людина широко застосовує самоцвіти в техніці: нездоланний алмаз обробляє надтверді сплави, чарівний рубін народив лазери, сапфіри використовують у складних оптичних приладах.
дзвіночки
- - - 0 - 0 - - 0
9 букв 9 звуків 3 голосних 6 приголосних 3 склади<u><em /></u>
Разом:
<span>угору, удень,донизу,вранці,помаленьку.
</span>Через дефіс:
коли-небудь,так-то,хтозна-як,будь-де,аби-що.
Окремо:
без сумніву,на щастя,на зло,до речі,час від часу.
Хто знання має, той мур ламає. У світі дикої природи все живе підкорюється одним і тим самим законам: основою для життя будь-якої істоти є інстинкти.Тварини, комахи, птахи народжуються з ними та передають їх своїм дітям. Але навіть ці нерозумні порівняно з людиною істоти протягом життя набувають певних знань, котрі допомагають їм не просто виживати, а жити в кращих умовах. Колись батько прочитав мені розповідь про сороку, котра, не змігши видобути воду з дна глечика, почала кидати в цей глечик камінці і робила це доти, доки вода не опинилася майже на поверхні. Що це, як не винахідливість, знання?Людство вижило й розвинулося саме завдяки знанням. Навички з мисливства, облаштування свого житла, виховання нащадків, здобуті первісною людиною, протягом тисячоліть не просто змінилися, а дуже розвинулись, розгалузились. Чи могла уявити людина середньовіччя, що за кілька століть люди вже підкорять не тільки глибини океану, а й височінь неба? В усі часи жили сміливці, котрі своїми допитливістю та сміливістю стимулювали людство до розвитку, до підкорення нових вершин. Ось, наприклад, Ікар спробував долетіти до сонця на сконструйованих ним крилах, Авіценна, який досліджував властивості різних трав, мінералів, розвивав медицину, Леонардо да Вінчі зробив неоціненний внесок до розвитку великої кількості наукових і мистецьких дисциплін. Численні винаходи таких сміливців століттями складалися в скарбницю людства, деякі з них, наприклад, колесо, журавель на криниці, звичайна голка, сьогодні здаються настільки буденними, що навіть складно уявити, що колись людство не мало таких предметів.<span>Досвід попередніх поколінь не тільки створює основу для життя сучасного людства, але й стимулює його до розвитку вже набутих та отримання нових знань. Підкоривши воду, вогонь, повітря, атом, люди активно підкорюють космос, земні глибини, поглиблюють знання з фундаментальних дисциплін. Протягом усього життя людство навчається й використовує набуті знання, передає їх наступним поколінням, тим самим змінюючи світ і самих себе.</span>
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!