Те, що ввічливість, послужливість, намагання зробити вам приємне як гостю є національною рисою японців,— широковідомо. Ввічливість — у натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. І все це закріплено історично. Розповідали, що займенник «я» у японській мові виражається багатьма словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Скажімо, самурай говоритиме «хесся», жінка ніколи не вживатиме «оре» — це чоловіче слово, старий обов’язково скаже «васі». Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить «ні», навіть коли не згоден. Знайде тисячу способів уникнути цього прямого «ні» або так завуалює свою незгоду хитроплетивом слів, що й біс ногу зламає.Японська ввічливість невіддільна від субординації, а то й випливає з неї, Японці невибагливі до одягу, по ньому важко відрізнити главу фірми від робітника. Алє якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах, білих сорочках, однотонних краватках, по ставленню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий щабель на соціальній Драбині, а хто — нижчий. Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. Підкреслено шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків. Кілька разів, стикаючись біля дверей з Катею-сан, я намагався пропустити її вперед, і щоразу вона відступала, запрошуючи спочатку пройти мене.— У нас так заведено: жінка пропускає чоловіка.Підмічено: ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує кланятись і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших. Відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. Він бачить, як мати вклоняється батькові, молодший брат — старшому, сестра — всім братам незалежно від віку.Усе це має глибокі соціальні корені. Бо довічно цю субординацію, що стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував матеріальний ценз. Витоки. слід шукати ще у феодальних часах, коли землероб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряд. З чого їсти, яким папером затягувати вікна, яким гребінцем зашпилювати жінці коси — все регламентувалося властями.Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найнижчі поклони адресуються тому, хто стоїть найвище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути ґречним і ввічливим — від низьких поклонів поперек не зламається.Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси — коректність, шанобливість, обтічність у міжособистих взаєминах. Звідси — уникання прямих запитань, що могли б поставити співрозмовника у незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. З цього приводу спостережливі оглядачі наводять дотепну приказку американців: «Чинити можна трояко — правильно, неправильно і по-японські».І все ж таки ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса: культура спілкування, повага до старших, уникання категоричних суджень — все це можна запозичити.Ввічливість — не тільки щоденний етикет. Це спосіб існування, що поширюється на всі сфери життя. Певно, звідси бере початок таке гарне і зрозуміле для нас свято, як вшанування старших. У цей день — а він у Японії’ вихідний у всенаціональному масштабі — людям літнім висловлюють свою вдячність, повагу і шанобу, готують подарунки…<span> </span>
Ідучі вчора з батьками, я замітила маленького хворобливого котенятка, який лежав і чекав допомоги. Мені було трішки страшно підійти, но чекаючи батьків, я побачилу одну молоду дівчину. Вона проходячи мімо побачила котенятка, і в мене спитала, чи це не мій котик. Я їй відповіла, так це не мій. Вона взяла його, і понесла до ветеренарної поліклініки, щоб провести медогляд. Виявилося, що у маленького клубочка щастя, в ніжці застрягла дрібна іскринка скла. Її витягли, і котеня знову було щасливе. Дівчина хотіла виністи його назад на вулицю, но Пушок- це вже його кличка, подивилося на майбутню хазяйку. І вона поняла, що потрібно його брати до себе додому. Отже, я дуже рада, що згайшлися такі люди, як ця дівчина. Тепер у неї вдома живе маленьке щастя, під кличкою Пушок.
Є свято особливе, на нього чекають усі - і дорослі і діти. усі ми віримо, що новий рік буде до нас ласкавим, обдарує нас удачею, щастям і здоров'ям. це свято - Новий рік. наші предки зустрічали це свято у різний час. спочатку це було навесні. із введенням християнства відлік часу почали вести не з весни, а з осені. церковний новий рік і тепер починається 1 вересня.. російський ца Петро перший, проводячи реформи, у 1700 році видав наказ, згідно з яким святкування Нового року перенеслося на січень. так з'явився звичай святкувати Новий рік у січні з 31 грудня на 1 січня. уперше новорічне деревце ялинку прикрасили паперовими трояндами у 1600 році. а ось перші скляні іграшки з' явились у 1850. з нетерпінням діти і дорослі чекають на діда мороза. скільки йому років, мабуть, ніхто не знає, але він приходить до дітей уже 200 років. новий рік найкраще свято, на яке чекають і дорослі і малі.
Радій обновам-лавровий вінок стає терновим справжнеки у мученики пруть хрест не орден хрест не одбируть на крилатий герб у консуляті задивилися коники крилаті а буланий змій а вороний де ви нині в упряжі якій мчить полями бричка макабрична деренчить горлянка візника і твоя дуже зоря одвічна в небесах оновлених зника.