Любов – це найважливіше у житті людини почуття, без якого наше існування становиться пустим та втрачається його сенс. Лобов, це почуття, яке не залишив без уваги ні один письменник або поет. Це дуже просто пояснюється, бо любов супроводжує нас с самого народження до кінця днів своїх. Це й любов до матері, і любов до жінки або чоловіка, а також це любов до свого народу і своєї Батьківщини. Крім того, це почуття, яке більш інших почуттів прагне висловлення, спонукає людей до самовираження і надихає їх на творчість та подвиги. Українська література у цьому відношенні не є винятком і здебільшого правдиво відображує кохання. Це досягається тим, що в основу сюжетів творів українських письменників і поетів про кохання покладено саме життя. Досить пригадати уроки української літератури і класичні твори, які ми вивчали на цих уроках. Перед очима одразу постають улюблені персонажі, цікаві твори і автори цих творів, жоден х яких не оминув теми кохання. Просто це почуття неможливо оминути ні в літературі, ні в мистецтві, ні в реальному житті.Наприклад, твори Т. Г Шевченка, у більшості яких провідною темою є саме любов, причому любов у самому широкому її розумінні. Не менше вражають і твори М. Коцюбинського, особливо – велике кохання Марусі і Остапа з повісті «дорогою ціною», і світла самовіддана любов Мавки і Лукаша із «Лісової пісні» Лесі Українки, і повість І. Франка «Захар Беркут», в якому є все – кохання і ненависть, мудріть і недолугість, зрада і героїзм. Особливе місце в літературному надбанні українського народу посідає поетична творчість видатних українськх поетів, присвячена темі кохання. На мій погляд, саме поетична лірика нашого народу найбагатша, найправдивіша і найщиріша. Завдяки багатству української мови авторам ліричних поезій вдається цією чудовою мовою передавати свої почуття і емоції, матеріалізувати їх і переносити в душі інших людей. Саме спілкування з поезією надає нам змогу наповнити свою душу розумінням великого почуття, збагачує нас і допомагає знайти вихід своїм почуттям. Серед моїх улюбленіших поетів, більша частина творів яких присвячена відношенням між людьми, я можу назвати П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру і Л. Костенко. Твори цих митців художнього слова сповнені великими почуттями, які безумовно реальні, іноді болючі, іноді світлі, іноді взаємні, а іноді й нерозділені. Перелік імен письменників і поетів, перелік їх творів про кохання можна продовжувати нескінченно довго, бо тема кохання наскрізна в творчості і житті українського народу. Класика любовної лірики красива своєю викінченістю і своєрідна мистецьким виконанням, її корені уходять глибоко в історію.Як сказала головна героїня історичного роману «Маруся Чурай»: «Любов – це, люди, діло неосудне. По всі віки. Вовік віков. Амінь. Неосудне, навіть потьмарене зрадою, неосудне, бо – невмируще, як пам’ять про найвищий злет душі, зоряний час». Любов – це почуття, яка долає все перешкоди на нашому життєвому шляху, почуття, яке надає нам сил и сподівання на краще майбутнє тих, кого ми любимо і хто нам найдорожчий у світі. Любов – це найважливіше почуття у житті кожної людини, яке непідвладне ані старінню, ані смерті.<span>.....</span>
<span>Бути на сьомому небі – радіти, відчувати надзвичайне задоволення, відчувати безмежне щастя. </span>Ми часто так говоримо про велику радість, але не всі знають, звідкіля взявся цей вислів і що саме він означав колись. А вислів цей дуже давній. Ще Аристотель, великий грецький учений і філософ IV ст. до н. є., вжив його в творі «Про небо». Пояснюючи, як влаштовано небесне склепіння (у давнину гадали, що небо — це тверда шкаралупа, яка накриває землю), Аристотель висловив нову для того часу думку: небо — це сім непорушних кришталевих півкуль, ніби вкладених одна в одну. До кожної небесної «сфери» прикріплені зірки й планети. Сьоме небо — найвище. Отже, уявляти себе на сьомому небі — те саме, що бути на вершині щастя.
Її автор – невтомний шукач істини і правди Микола Пономаренко. Він вважає, що Щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж Щастя. <em>«Ради персонального Щастя робиться все на світі»,</em> – пише автор. Він вважає, що Щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. Хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в США, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури. <em>«США – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,</em> – пише Микола Пономаренко. І живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. Його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».
Окрім Щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. Автор виклав погляди на Щастя таких видатних філософів, як Епікур, Аристотель, Гегель, Ніцше, Сковорода. Йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення США, вважає Микола Пономаренко. <em>«Америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя»</em>, – пише він.
Кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так: «Будем орати ниву Буття, назва якій – Життя!» Отже на борозні «ЩО ТАКЕ НАЦІЯ» можемо прочитати про глобалізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. До речі, Микола Пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. На борозні «ДЕРЖАВА ВЕЛИКОЇ ОРІЇ» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у глобальному світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про глобальність держави Великого Орія.
На борозні «РОЗУМ І СВІДОМІСТЬ. ДУХОВНІСТЬ І ВІРА» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії України. Розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили. <em>«Україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»</em> – пише Микола Пономаренко. Він пише про Розум і Свідомість, про Духовність і Віру. Він пише про своє розуміння того, чому навчав Христос: <em>«Вчення Христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. Якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву», </em>– пише Микола Пономаренко. Автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! Він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.
Книжка називається «Оріянство». Що таке Оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. В ній автор пропонує придуманий ним символ Оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.
Отже прочитайте книжку Миколи Пономаренка «Оріянство. Українська духовна мудрість, або Роздуми про Щастя» і будьте щасливі! Адже досягнення Щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.