Кожен з нас трохи філософ. Ми намагаємося пізнати світ, задаючи собі і оточуючим питання: чи є життя після смерті, в чому сенс життя, що таке щастя, хто створив світ? Так чи інакше, всі вони пов'язані з поняттям «життя». А що є життя? Ким і навіщо воно дається?У тлумачному словнику можна знайти сухе визначення кількох значень: життя – діяльність суспільства і людини в тих чи інших її проявах; реальна дійсність. Але хіба може невелика словникова стаття розкрити сенс, а точніше, безліч сенсів цього поняття?! Напевно, скільки людей на землі, стільки й значень може мати це прекрасне слово. Адже кожен з нас має життя, тому кожному є що розповісти про своє.Життя – це велике чудо! Своє життя потрібно приймати як велику цінність, берегти, любити, а також поважати і цінувати чуже життя. Життя – це щасливий лотерейний квиток. Але виграшем потрібно вміти правильно розпорядитися, щоб він приніс щастя. Прагнучи до свого щастя, ми з дитинства мріємо, ставимо мети, шукаємо шляхи вирішення завдань.У кожного віку своє щастя. У дитинстві справжнє щастя – нова іграшка, в юності – перше кохання, в зрілості – нова квартира або підвищення по службі. Людина будує своє життя, немов столяр майструє сходи. Щаблі – це наші мрії. Чим їх більше і чим вище людина піднялася, тим більшого вона досягла. Хоча мрії у всіх свої, свої і способи їх досягнення.Жити – як не дивно звучить на перший погляд – велика праця. Життєвий шлях людини нелегкий. Всі ми стикаємося з труднощами, небезпеками, всі переживаємо важкі моменти. Радості змінюються печалями, світлі дні – похмурими і сумними. Є чорні і білі смуги. Складність полягає в тому, щоб чорна смуга не збила людину з вірного шляху, не знесилила її і не змусила зненавидіти життя, відмовитися від нього. Яким би величезним не було горе, воно завжди проходить, біль притупляється часом і новими надіями. Що б не сталося, потрібно шукати сили і жити далі. Життя – це рух, постійний розвиток, пошук. Ми відчуваємо, що живемо, коли займаємося спортом, вчимося, стаємо батьками. Життя тільки тоді наповнюється сенсом, коли людина бачить результат своєї праці, відчуває свою значимість, незамінність, необхідність і корисність іншим. «Є незрима творчість у кожній миті». Ми самі творці свого життя. Щоб картина життя була яскравою, гармонійною, кожну мить потрібно трудитися над нею. Інакше життя перетворюється на тихе, навіть болісне існування. Тоді пошуки сенсу життя стають безрезультатними. Життя перетворюється на монотонне повторення днів, років. Воно не приносить радості. Втрачається смак до життя. Що може допомогти? Тільки різкі зміни, тобто, рух.Але не всякий рух приносить відчуття щастя. Сучасний ритм життя дуже динамічний. Ми весь час кудись поспішаємо, прагнемо щось купити, кудись з'їздити, щось побачити, заробити більше грошей, хочемо бути в курсі всіх подій, стежимо за останніми новинами – крутимося, збираємося кимось стати, чогось добитися і почати жити щасливо. Але найчастіше в цій метушні, в гонитві за щастям ми забуваємо про найважливіше – жити потрібно кожен момент, кожну мить. Не варто нічого відкладати на потім, щоб не втратити дорогоцінний час. Ми позбавляємо себе радості спілкування з батьками, з друзями, придушуємо свої почуття, тому що на все це не вистачає часу. Ми обмежуємо себе в бажаннях, щоб потім було краще жити. Але в гонці за примарним щастям пропалюємо життя марно. Настає «потім», а життя пройшло, вже немає сил кудись прагнути, немає відчуття щастя, тому що воно багато років поспіль було десь замкнено, заховано від самого себе. Адже щастя складається з багатьох маленьких і великих радощів. Чим більше ними наповнюється життя, тим щасливіше себе почуває людина. Тому кожен день, кожна хвилина життя має бути наповнена змістом, в будь-якому вчинку має бути закладена мета.Крім того, життя – це можливість самовираження людини, шанс зробити велике відкриття, заявити світові про себе. Кожна людина індивідуальна і унікальна. Але лише одиницям судилося стати всесвітньо відомими, увічнити свої імена в історії. Лише деякі роблять великі відкриття, пишуть великі твори. У цьому полягає їх призначення. Ніхто не має права знищувати чуже життя, якою б благою не була мета.<span>Так що таке життя? Напевно, сенс криється в самому житті, в таїнстві його зародження і таїнстві смерті, в його продовженні в нащадках. Жити – це прекрасно!</span>
Народна балада — це високомистецьке явище, вираз
народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й
означає «пісня до танцю» ритуального, обрядового, який виконувався під час
похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання).
Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в
українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому
загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець
здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про
те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження
балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний
фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею,
дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних
художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм
були й будуть засобом впливу на людину.<span> </span><span> Основними
темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за
кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не
корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь,
птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно
пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є
виявленням торжества.</span><span>
Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі
характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у
баладі «Бондарівна» розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану
Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом:
«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім
світі жити!» Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: «Ой на
ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу
дочку!» У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: «Ой поклали
Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку»,
«Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський
зробить домовину» — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті.
«Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки
сховали!» — зображено обов'язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний
супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними
реченнями. </span><span> У
баладі «Козака несуть» показано загибель молодого козака, якого оплакує
дівчинонька. Твір характеризується виразністю, стислістю, напруженістю емоцій.
У баладі для посилення драматичності використовуються повтори: «А.за ним, за
ним/ Його дівчина/ Білі рученьки ломить./ Ой ломи, ломи Білі рученьки».</span><span> </span><span> Трагічна
смерть козака оспівана в баладі «Ой на горі вогонь горить», у якій
оповідується, як козак устиг запалити вогонь на знак нападу ворогів, а сам
урятуватися не зміг і тепер «...лежить,/ Порубаний, постріляний./ Китайкою
покриваний». І тільки вірний кінь розкаже батькам про смерть сина. Мова твору
характеризується використанням метафор, повторів.</span><span> </span><span> Смерть
молодого хлопця, удовиного сина, описується в баладі «Ой летіла стріла».
Парубка оплакують рідні, та горе матері найбільше: «Де матінка плаче. Там Дунай
розлився», «Ой матінка плаче. Поки жити буде». Серед художніх засобів балади
особливу роль відіграє гіпербола, метафора та повтори.</span><span> <span>Народні балади є відображенням вірувань, світогляду
українців, це невичерпне джерело творчого натхнення для поетів і письменників
різних епох.</span></span>