Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало. Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.
Збільшення обсягів продукції, що виготовлялася на продаж, сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Однак тут існували різні обмеження (купці були зобов'язані везти свої товари лише визначеними шляхами, зупинятися у містах, які мали право ведення торгівлі, продавати товари на певних умовах тощо). За кордон вивозилися полотно, шапки, хутряні вироби, холодна зброя, ювелірні прикраси, воли, зерно і т. ін. Важливими центрами торгівлі були Львів, Київ та Кам'янець-Подільський.
У другій половині ХІУ-ХУ ст. спостерігалося пожвавлення еко-номічного життя, з'явилися ремісничі цехи.
Більшість сіл були невеликими. В них існувала сільська громада, що складалася переважно з дворищ (їх утворювали великі родини) або окремих господарств - димів. Орна земля перебувала у спадковому володінні індивідуальних господарств, а луками, випасами, водоймами спільно користувалися селяни різних дворищ і димів. Очолював громаду виборний отаман; існував ісопнийі суд - суд селянського сходу. Села об'єднувалися у соціально-територіальні осередки -волості, очолювані виборними «старцями». Останні захищали інтереси селян, збирали їх на віча для розв'язання важливих питань волосного життя.
За правовим становищем селяни поділялися на похожих (вільних), котрі мали право відходу від свого володаря, та непохожих (отчичів), позбавлених такого права. До найзаможніших належали служилі селяни - слуги, котрі перебу-вали на службах, за що отримували 1-2 волоки землі й звільнялися від інших повинностей.
Вільними залишалися данники, що виплачували данину державі. Тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність (оранка поля, засівання зерна та ін.) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави чи землевласника. Серед селянства було чимало збіднілих: сусіди й підсусідки, котрі селилися при дворах заможних селян; коморники, які не мали свого житла і наймали комори; городники, що володіли тільки городами, та халупники, котрі мали лише хати. Упродовж ХІУ-ХУ ст. раби, челядь та холопи перетворювалися на залежних селян.
Селяни виплачували податки й виконували повинності. Основним державним грошовим податком у Литві був податок на військові потреби. Селяни маєтків, які належали великим землевласникам, виплачували податки натурою й грошима. Відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости, греблі тощо.
1. столбец
Несмотря на поражение вфранко-прусской войне 1870 - 1871 pp., Франция оставалась великой державой, которая имела ли<span>малый экономический потенциал, была колониальной империей с сильной армией, большим флотом. В отличие отАнглии и Герчины, она оставалась аграрно-индустриальной державой:значительная часть населения (43%) работала в сельском хозяйстве. </span> В сельскомхозяйстве Франции преобладали мелкие крестьян<span>ские хозяйства. Урожайность сельскохозяйственных культур значительноуступала уровню, достигнутому в Германии и Англии.</span> По экспортукапитала Франция вышла на второе место в мире. <span>Основной поток капитала, вывозился из Франции, направлялся в страныВосточной и Центральной Европы.</span> 2. СТОЛБЕЦ Важной особенностью политическойсистемы Третьей республики была многопартийность. '
В конце XIX
ст. в политической жизни Франции главной проблемой сталаборьба между республиканцами и монархистами. Последние течение 70-90-х pp.
стремились
дискредитировать республиканскую форму правления,используя как
легальные, так и нелегальные методы борьбы, восстановитьмонархию во
Франции. В течение указанного периода Францию сотрясали
политическиекризиса, самыми известными из которых были дело Буланже,
Панамский скандал, делоДрейфуса. 3 СТОЛБЕЦ <span>В
1880 г. Представители рабочих организаций образовали Рабочую партию Франции. Её
программа привязывала к революционному преобразованию общества. В 1890–е гг. французские рабочие
проводили демонстрации с требованием введения 8–часового рабочего дня. В 1905 г. Произошло создание Объединенной
рабочей партии, лидером которой стал выдающийся деятель социалистического
движения, ученый, философ, историк, журналист, республиканец и демократ Жан
Жорес (1859-1914).</span> 4. СТОЛБЕЦ <span>•Захват колоний в Африке (Марокко,
Сенегал, Дагомея, часть Судана и др)</span><span>•Идея реванша.</span>
Ответ: Трудовики. Именно они представляли интересы крестьян. А также и интеллигенции. Еще их называли Трудовой группой. Их программа была нацелена на демократические права и свободы. Они голосовали за национализацию земли, не считая крестьянских наделов.
Когда Русью правил Ярослав, в Исландии и Норвегии расцвела поэзия скальдов «сказителей». Скальды сочиняли стихи о богах и героях, о битвах и мести, о подвигах и славе. Считалось, что языком скальда движет Один — бог поэзии и вдохновения. Слово скальда в глазах современников обладало магической силой. Уродство скальда — вот признак особого дара и особого знания. В физических недостатках древние скандинавы видели признак близости к высшим силам. И правителям тоже захотелось стать некрасивыми.Норвежские и шведские короли получали прозвища, довольно странные с нашей точки зрения, — Свинья, Толстый. Принцесса пошла замуж за Ярослава и стала великой княгиней Киевской. В своем XI веке принцесса знала: оба ее жениха — люди необыкновенные, отмеченные божественной печатью. Некрасив — значит, умен. Не случайно в дальнейшем с Олафом и Ярославом произошла сходная перемена. Норвежского конунга Олафа Толстого потомки назвали Олафом Святым, а русский князь Ярослав Хромец стал Ярославом Мудрым.