Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію
Може до Климка .Наприклад я йому дуже співчуваю.
<span>ДІЙОВІ ОСОБИ:
Микита Кожум'яка.
</span><span>Гонець.
Батько, він же Дід.
Воєводи.
Князь.
</span><span>Сини.
Княгиня.
Парубок.
Князівна.
Старий дід.
Джура.
Діти.
Дівчина.
Дівчинка.
Посланець.
Юрба.</span>
я нашла эту информацию во время подготовки презентации. возможно, она тебе поможет.
Окрасою збірки "З вершин і низин" стали цикли сонетів ("Вільні сонети", "Тюремні сонети"), які приваблюють читача не тільки своєю класичною витонченою формою, а й високими ідеями добра й краси як вічних світлих категорій буття людини. Показовим у цьому плані є сонет "Сикстинська мадонна"(1881). Цей твір з'явився під враженням від споглядання геніальної картини Рафаеля "Сикстинська Мадонна". у сонеті звучить віра в непереможну силу високого мистецтва й владу його шедеврів над душами людей. Франко продовжує Шевченкову традицію возвеличення жінки-матері, він теж бачить її з немовлям на руках. Цією красою й ніжністю поет просто заворожений. Цей стан передано в сонеті за допомогою риторичних запитань, звертань і окликів.Лише безбожник не побачить крси Божої Матері - так емоційно стверджує ліричний герой.
Одні дослідники сприймають цей твір як вияв атеїзму молодого Франка-соціаліста. Інші вважають, що в сонеті заперечуються примітивні, наївні, суто людські уявлення про Бога, які поступово зживатимуться, натомість утверджується думка, що саме краса й доброта людини, предовсім жінки-матері, найперевонливіше засвідчує красу і доброту Того, хто її створив, - істинного Бога. Лише пізнаючи людину, вірячи в неї, можна пізнати Творця й вірити в Нього.
По перше вони захоплюючі дають корисне читання для розуму і душі. По друге вони показують життя дітей в тих обставинах і ситуаціях які нехарактерні для дітей. По третє вони можуть дати кожній дитині правильні життєві орієнтири.