<span><span> "Яке воно - щастя?"</span></span>
<span>Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?</span>
<span>Я вважаю, що та людина щаслива, яка знайшла для себе золоту середину, коли матеріальне урівноважене з духовним. Як що до мене, то я - щаслива людина.</span>
<span> Я почуваю себе саме так коли я дарую щось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, а саме головне коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається. Тож по-справжньому щасливі люди ті, чиї мрії здійсенюються.</span>
<span>Навіщо потрібні бібліотеки?</span><span><span>Таким питання в наш час задаються, мабуть, більшість школярів і студентів. З розвитком всесвітньої мережі інтернет по логіці речей бібліотеки мають втрачати популярність.
В Інтернеті зараз є практично будь-який твір і заставляти йти себе в бібліотеку і там готуватись чи брати книжку додому почитати не має змісту. Насправді це не так. Коли ми вчитились, то інтеренет як і мобільні телефони був на зорі розвитку. Важко передати ту атмосферу, яка панувала в бібліотеці. Ті звуки перегортання карточок і писанини в зошиті надовго закарбувалися в пам’яті. А також строга бібліотекарка, яка терпіти не могла шум в залі.
А сучасна молодь в курсі, що при читанні книжки запам’ятовується на 40\% більше інформації чим читання з монітора? Звичайно, якщо є можливість видрукувати найдений в інтернеті матеріал, то похід в бібліотеку стає зовсім безглуздим ділом. Але ми радимо, поки Ви навчаєтесь хоч разок відвідати бібліотеку. Тим більше з таким швидким прогресом вони можуть точно зникнути. Хоча ми все-таки маємо надію, що і бібліотеки почнуть призвичаюватись до сучасних реалій життя і відповідно йти в ногу з часом.
А Ви відвідуєте бібліотеки?</span></span>
Вона грає зі мною в монополію
ми разом вчимо уроки
він стрибає на батуті
вони розмовляють на уроці
він списує у мене домашнє завдання
вона лікує мою сестру
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.
Прийшла осінь.Жовтобокі листочки поопадали з дерев,уже не чути спів пташок,адже вони відлетіли у теплі краї.Лише сумний горобець пурхає з гілки на гілку,шукаючи поживу.Школярі весело марширують до школи з букетами квіток у руках,а сонечко ледь-ледь пригріває землю.Осінь-це чудова пора року,тому що стільки див можна побачити у цей час.