<span>Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу. Подивіться одинадцятитомний "словник української мови” (к., "Наукова думка”, 1970–1980), і ви побачите як багато значень має слово "хліб”. Шанобливе ставлення до нього підкреслюють і народні прислів’я: "без хліба суха бесіда”, "хліб усьому голова” тощо.</span><span>Раніше в україні на щодень пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу. Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було, по суті, цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті. Хліб у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль.</span><span>У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, капустою, ягодами, із прісного тіста випікали коржі та млинці. </span><span>Їжею і окрасою був хліб на різних святах та в обрядах. І тепер жодне весілля не обходиться без кораваю, а до нього випікають ще шишки, калачі, лежні тощо. </span><span>Готування та частування весільних гостей короваєм належать до найбільш поетичних дійств народного весілля. Пекти його запрошували жінок, у сім’ях яких була злагода. На корж ("підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів і саджали коровай у піч.</span><span>А на весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. дітям дарували шишки. Оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т. ін.</span><span>Із хлібом ідуть на родини, поминальний обід.</span><span>У новорічні свята, обов’язково печуть пироги, їх подають колядникам, щедрівникам, несуть разом з кутею родичам. На волинському поліссі, як новорічні гостинці дітям, випікають калачики, а на полтавщині пряники у формі вершників, панянок.</span><span>Коли дивишся на цих рожевих "коників”, "панянок”, згадуєш і своє дитинство. У важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару. Це було справжнє свято для нас...Для кожної сімейної чи громадської події пряники мали свій малюнок, свій символ. Наприклад, на весілля у селах зіньківського району полтавської області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.Витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, "баранцями” та "кониками” запрошують гостей.В опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як декоративну прикрасу. На комині, у миснику чи на підвіконні стоять вони розмальовані, привертаючи увагу і викликаючи добру усмішку в кожного, хто зайде до хати.З хлібом на вишитому рушнику ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати. Випікали й балабушки, які годилося давати худобі та класти у засіки з зерном, щоб накликати кращий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали "сорок”, "жайворонків” і давали їх дітям, які виходили на околицю села кликати весну, вітати її прихід ("закликати”).Із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо і проводжаємо гостей, підносимо його ювілярам.<span>Та хочеться, щоб хоч до свят наша хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала до хліба ще й різноманітне печиво за рецептами народної кулінарії. Його охоче купували б до святкового столу, <span>на гостинець дітям, а наші гості – ще й як сувенір із України.</span></span></span>
Кар’єризм – це намагання зробити кар’єру, не враховуючи інтереси громадської справи; гонитва за особистими успіхами. Зрозуміло, що перша частина цього тлумачення має явно негативне забарвлення. Але хіба можна зневажати цілеспрямовану, працьовиту людину, яка вміє досягати поставленої мети, навіть якщо іноді вона поводить себе егоїстично? Напевно, усі успішні люди – кар’єристи...
Уважаю, що не може бути піддана сумніву позиція, згідно з якою кар’єризм є важливою ознакою життя сучасної людини. Проте він не завжди має бути жорстким та егоїстичним: особисті успіхи нерідко залежать від уміння добре ставитися до оточення.
Свою позицію я хотіла б підтримати низкою аргументів. По-перше, здобутки, в основі яких нехтування громадських інтересів, не бувають міцним підгрунтям для наступних досягнень, не дають тривалої користі, надії на підтримку в скрутних обставинах, коли людині потрібна допомога. І якщо кар’єрист не матиме хороших стосунків із своїми колегами, то особисті успіхи можуть його оминути. Прикладом цього є історія, про яку я дізналася, працюючи з відомою журналісткою Джессікою Мішо. Вона розповіла про талановитого французького дизайнера, котрого в момент фінансової кризи не підтримала преса. Амбітність та егоїзм кутюр’є позбавили його людської симпатії і допомоги, що й призвело до закриття його будинку моди.
По-друге, цілеспрямованість і працьовитість є найголовнішими факторами розвитку кар’єри. Успіх приходить до тих, хто залишається людяним і чесним. Усе інше – швидкоплинне. Доречним зразком жінки, яка змогла зробити блискучу кар’єру, є Діда – героїня роману Люко Дашвар "Мати все". Вона, талановитий лікар із родини інтелігентів, зберегла людяність навіть після того, як стала провідним спеціалістом приватної іноземної клініки.
Безперечно, можна навести ще чимало прикладів на користь моєї позиції, але й запропоновані вище доводять, що успіх людини залежить від уміння досягати мети чесними шляхами. Бо егоїзм і зневажання інших не завжди можуть допомогти створенню чудової карьери.
Він взяв цих 3 їжачків і пішов додому .Там він їх напоїв і накормив.Він так здружився з їжачками ,що не хотів їх вїдпускати,але мама заставила Сергійка відпустити їх на волю.Для тварин головне свобода!