Жив на одному далекому болотi болотяний цар Прислiвник. I був у нього
єдиний син — наслiдний принц. Навпаки. Ох, i мороки було царевi з сином!
Бо принц, виправдовуючи своє iм'я, все робив i говорив навпаки. Але — все по порядку. Служили Прислiвниковi його пiдданi: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та iншi. А
на краю болота жив Злий Дух Негеразд i була в нього красуня-донька
Навмисне — теж не подарунок для рiдного батька, а однi лише клопоти
Негаразду. Жили вони, не тужили. Аж ось одного разу заявилася до Прислiвника вiдьма Сяк-Так: — Бiда, царю, велика бiда нам! Люди вирiшили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислiвнику?! — Заспокойся, Вiдьмо! Знайдемо вихiд, щось придумаємо! I вирiшив Прислiвник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними i захистив рiдне болото. —
Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як
зустрiнеш якого звiра — побажай щасливого полювання, пiде дощ —
заховайся, зустрiнеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей —
вiтайся чемно, а головне — нехай не чiпають наше болото… — Добре, тату,— сказав принц Навпаки i вирушив у дорогу. Але,
залишаючись сам собою, почав з того, що пiшов не в той бiк, в який
радили, довго блукав, а на бiду ще й зустрiв Старого Лиса, якому замiсть
побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч i
був старим, гнав принца лiсом кiлометрiв зо три. Дощу, на його
щастя, не було, але, доблукавши нарештi до села, побачив принц багаття
пастухiв, що пекли собi на вечерю картоплю, i залив його водою з рiчки,
що текла неподалiк… Люди в селi дивувались i потiшались з
кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його
уважно i вирiшили не губити природи i допомогти Навпаки i його народовi.
Радий та гордий повернувся принц додому. I було велике свято у
болотяному царствi Прислiвника, яке закiнчилось весiллям принца Навпаки i
красунi Навмисне. I я там був, i все те бачив, i вам розповiв.
Серед усього розмаїття кольорів, запахів і форм є особливо дорогі серцю кожного українця рослини. Один із таких витворів природи — славний барвінок. Здається, що він і зимою зеленіє, бо коли тануть сніги, то на світ пробивається його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря стає по-материнськи м’яким та лагідним, то барвінок зацвітає.
Взимку відвар барвінку п’ють від простуди, улітку він прикрашає святковий стіл. За народним звичаєм, навесні парубки збирали барвінок і дарували коханій. Коли дівчина брала квітку, то це означало, що вона згодна стати дружиною цього парубка. Цілий рік шанують барвінок, вважають його символом життя.
Із сивої давнини прийшло до нас повір’я: хто посадить барвінок на своєму обійсті, обов’язково буде щасливою людиною.
Журавлине озеро на Львівщині (Мертве озеро)На сторожі століть дивиться у вічність таємниче озеро<span>На вершині гори затаїлося справжнє диво природи – Журавлине озеро, або як його ще називають Мертве. Розташоване воно поблизу водоспаду Кам’янка на території Національного парку «Сколевські бескиди», що на Львівщині.</span>Гірське озеро є унікальною пам’яткою природи і візитівкою села Кам’янка, яке засноване у XVIII столітті. Ніхто не пам’ятає, коли з’явилось саме озеро. Чи то споконвіків тут і було. Утворилося внаслідок провалу частини гірської породи. І впродовж тисячоліть провалля заповнилось рештками дерев, рослинності та води з гірських джерел.Внаслідок постійного процесу гниття органічних решток на дні озера утворюється вуглекислий газ і сірководень. Вода набуває чорного забарвлення. Піднімаючись на поверхню, газ утворює бульбашки. Спостерігаючи з берега за чорною булькаючою гладдю озера, ненароком відчуваєш себе, наче в казці. Місцеві жителі кажуть, що воно має якусь дивну містичну силу, сповнену таємничості.<span>Існує декілька трактувань походження назви озера. За однією з версій його називають </span>Журавлиним озером, тому що навколо нього на заболоченій місцевості росло раніше багато журавлини, смачної і корисної карпатської ягоди. Інша версія трактує походження назви через улюблену місцину журавлів. Враховуючи той факт, що люди старались обходити озеро стороною через його таємничість і дивний вигляд, на його берегах на верхівках дерев полюбляли селитися журавлі.<span>Цікавим є той факт, що ніхто не знає справжньої глибини озера. Можливо, через легенди і містику, якими оповите озеро, мало хто наважується його досліджувати? Озеро досить глибоке, але справжні глибини його незвідані. В ньому багато потоплених колод і залишків гілля.</span>