Багато уваги щодо подій другої Світової війни у своїй творчості приділив письменник з Німеччини – Генрїх Бьолль. Письменник намагається висвітлити не саму суть військових подій, а його цікавить, насамперед, поведінка та моральні цінності людей в період кривавих подій. Генріх Бьолль своїми героями робить звичайних персонажів. Він віддає шану простим солдатам, єфрейторам, обер-лейтенантам, і зовсім не намагається яскраво описувати фашизм.
Кожен з його героїв має складну долю та не просте життя. Багато хто з них стали на роздоріжжі, і, не знайшовши вірного шляху, змушені були вступити до лав фашистської армії. Не потрібно думати про те, що автор виправдовує їх, але він намагається донести до читачів всю біль і скорботу „маленьких людей”. Найяскравішим романом Генріха Бьолля є твір „Де ти був, Адаме?”. В цьому витворі художньої літератури автор намагався донести до людей той факт, що за все скоєне в житті, людей чекає розплата. На сторінках даного роману читач зустрічається з різними героями, різними поколіннями, але об’єднує їх тільки одне – всі вони мають схожу долю.
Роман показує, як війна вплинула на характери героїв, як вона намагалася зламати в них людяність і порядність. Автор хотів підкреслити, що на війні немає бездушних та безликих осіб. Він намагався показати, що на фронті все рівно є місце індивідуальності, хоча й герої даного роману виступають, як дуже маленькі, досить нікчемні людці, які не мають право на власну думку, але все ж таки заслуговують на деякі співчуття з боку читачів.
Просто із-за того, що всі вони мають дуже слабкий характер та волю, їх легко підкорюють інші авторитети, заставляючи робити дії, незважаючи на власну думку. Є ще одне невеличке, але досить пронизливе оповідання Генріха Бьолля „Придорожній, коли ти прийдеш у Спа…”. В ньому автор дуже жорстко показує свою позицію щодо неприйняття як фашизму, так і інших війн. Головним героєм данного оповідання є зовсім юний поранений солдат, який попав на фронт прямо через декілька місяців після того, як закінчив навчання у гімназії. Весь трагізм твору полягає в тому, що в приміщенні його навчального закладу організували військовий шпиталь. Але солдат, не може впізнати в свою гімназію.
За часів фашизму його досить суттєво було змінено. Але, перебуваючи в операційній, яку облаштували в кабінеті для малювання, головний герой помічає на дошці напис, який був зроблений ним саморуч, перед закінченням навчального закладу. І тут він розуміє, що фашистська країна зробила з нього повного інваліда, адже ні рук а ні правої ноги у юнака вже не було. Солдат пригадує, як викладач примушував їх вчитися бути такими ж хоробрими, як і воїни Спарти. Але між ними була досить велика прірва. Адже фашизм між фашизмом і Спартою дуже велика різниця, т.я. воїни Спарти вели боротьбу за свою Батьківщину, а фашизм?…
Футуризм был первым авангардным течением в русской литературе. Отводя себе роль прообраза искусства будущего, футуризм в качестве основной программы выдвигал идею разрушения культурных стереотипов и предлагал взамен апологию техники и урбанизма как главных признаков настоящего и грядущего. Новое литературное направление — символизм — явилось порождением глубокого кризиса, охватившего европейскую культуру в конце XIX века. Кризис проявился в негативной оценке прогрессивных общественных идей, в пересмотре моральных ценностей, в утрате веры в силу научного сознания, в увлечении идеалистической философией. Русский символизм зарождался в годы крушения Народничества и широкого распространения пессимистических настроений. Все это обусловило тот факт, что литература Серебряного века ставит не злобные социальные вопросы, а глобальные философские.
бежин луг утрачений фільм Вблизи Бежина Луга, описанного И. С. Тургеневым в одноимённом рассказе, где некогда у Тургенева сидели у костра в ночном крестьянские дети, происходит история, связанная с пионером Стёпкой Самохиным.
В основу этой драмы была положена история об убийстве на Северном Урале 3 сентября 1932 года Павлика Морозова, сообщившего в сельсовет, согласно официальной советской историографии, о сговоре своего отца с врагами коллективизации.
В ролях снялись актёры Николай Хмелёв, Пётр Аржанов, Борис Захава[2] и другие.
Татьяна - женщина двадцати восьми лет, работающая в прачке. Она худенькая,маленькая, белокурая всегда чего-то боится, всех слушается и всё выполняет. Когда-то она была красавицей, но красота с нее очень скоро соскочила. За всю свою жизнь она не чувствовала ласки. Она немного запуганная.
Капитон-горький пьяница, работающий башмачником. У него жёлтые глазки и утиный нос. Он считал себя существом обиженным и неоцененным по достоинству. Так же считал себя человеком образованным и столичным, котором не в Москве бы жить, а если уж и пил он, так пил только с горя. Барыня хотела отдать замуж Татьяну за Капитона, что бы он бросил пить, но это не подействовало и Капитону с Татьяной пришлось уехать в деревню.
Гаврила-дворецкий работающий у барыни. Выполнял все ее прихоти и боялся эту безжалостную старуху. Он злой, хитрый и противный человек. Гаврила трус и подхалим!