- Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, - говорив Карпо. - Варто було мучити себе цілий вік.
— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.
Діло з грушею скінчилось несподівано.Груша всохла, і дві сім'ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.
"Який гарний парубок, хоч і білявий, які в його веселі очі!" - подумала дівчина, поглядаючи скоса на Лавріна.
Рідна мати б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.
Хто вранці із сопілкою сідає на могилі ? ( чабан)
кого полюбила чорно брова дівчина ?(козака )
де защебече соловейко ?( в лузі на колині )
що питає козак в чорнобривої ? (чи мати не била )
за кого мати хтіла віддати донюку заміж? (за сивого багатого)
<span>Добро – це не лише безкорисні вчинки по відношенню до інших, добро – це те, що ми вважаємо правильним і те, що може нас зробити ближчими до небес. Добром не можна назвати лише якісь вчинки чи дії, добро – це можливість зробити себе щасливим так, щоб навколо всі казали, що це правильно, без лестощів, щоб всі навколо були щасливими разом з вами, щоб робити всіх навколо щасливими і самому бути щасливим від того. Натомість, зло – це також не лише поняття, коли ми когось ображаємо чи в когось крадемо, не коли ми зробили якийсь поганий вчинок і нашкодили комусь, зло – це наш внутрішній демон, який інколи підштовхує нас до дій, які ми вважаємо правильними тому, що внутрішня темрява не знає іншого способу вийти назовні, цю темряву можна розвіяти, якщо намагатись думати тверезо, але частіше це зробити важче, як то кажуть: «руйнувати легко, збувати тяжко». Проте, зло не завжди щось погане, коли важко дійти якогось логічного завершення, ми вчиняємо так як підказує нам інстинкт. Іноді ми робимо якийсь неправильний вчинок, для того, щоб потім події повернулись так, що всім від того краще, наприклад, ми можемо збрехати дорогій людині, а потім ця брехня підштовхне її до дій, від яких вона стане щасливою, проте, якщо брехня затягнеться і вже важко буде визначити де правда, а де вигадане, тоді наслідки можуть бути плачевні. Потрібно бачити межу між добром і злом, хоча вони і переплітаються, якби дивно це не звучало, ми повинні розуміти, що кожен наш вчинок повертає написаний хід нашого життя на нову строку, новим шрифтом і якщо сильно загубитись у правильному виборі, можна наробити багато і тоді навряд чи такий рукопис варто буде продовжувати.</span>Ми щодня поберемось в нас самих, чим вирішуємо хід власних подальших подій і подій, які впливатимуть на наше оточення. Якщо ми будемо робитимемо вибір в сторону зла, наші думки будуть настроюватись та цю темну хвилю і наша внутрішня війна піде у бік, який не пророкує нам приємний кінець, проте, якщо очистити думки від темних помислів і робити правильні вчинки, тоді можна впевнено сказати, що тоненький але світлий шлях у щасливе майбутнє нам гарантовано. Проте цей шлях тернистий і не завжди добрі вчинки і думки можуть вирішити всі проблеми іноді варто підтримувати світле відчуття твердою рукою і холодним розумом, що цілком можливо буде супроводжуватись краплинкою дьогтю у «медовій «душі.Всі ми однакові у тому, що можемо обирати, бути нам щасливими чи думати, що ми щасливі. Робити світ кращими, чи чекати поки він сам таким стане. Звертати увагу на те що нам не подобається і намагатись зробити це прекрасним чи просто проходити повз. Жити чи просто існувати. Вибір – це тяжка ноша, яку нам доведеться нести все своє життя, але це плата за те, що нас створили такими прекрасними і лише нам обирати підтримувати цю красу чи нехтувати таким даром.<span>Добро і зло в житті людини – це не просто важлива частина її життя. Це саме життя людини і кожен повинен оцінювати його з обох сторін.
</span>
ДОБРИЙ ВЧИНОК
Пташина мерзне під вікном:
Лежить з поламаним крилом.
Мороз скував сльозу пташину –
Від болю гине біля тину.
Птахи –це теж створіння Боже:
І їм хтось завжди допоможе.
Тут раптом з хати вийшов хлопчик, –
Й від страху аж принишк горобчик.
Схиливсь Сергійко біля тину,
Підняв поранену пташину.
„Мерщій, мерщій ходім до хати –
Тебе вже треба рятувати”.
А через місяць, мов вітрець,
Літав у хаті горобець.
Почав Сергійкові співати,
Стримів з кімнати до кімнати.
О любий сину, – каже мати, –
Здоровий він, бо став літати”.
Коли пора прийшла розлуки,
Сергійко птаха взяв на руки:
„Лети, мій друже, та колись
На хвильку, любий, повернись”.
Він вірив, знав, що так і буде –
Ніколи пташка не забуде.
На волю випурхнув горобчик,
А біля хати плакав хлопчик.