Образ Снігуроньки не зафіксований у слов'янському народному обряді, але присутній в народному фольклорі [2]. У російській фольклорі Снігуронька є персонажем народної казки про зроблену зі снігу дівчинці Снегурке (Снежевіночке), яка ожила. Цей сюжет був оброблений і опублікований в 1869 році А. Н. Афанасьєвим у другому томі його праці «Поетичні погляди слов'ян на природу», в якому видно язичницьке коріння цього персонажа: «Снігурка (Снежевіночка, у німців Schneekind) названа так тому, що народилася зі снігу ».
Учена людина може завдячувати всьому своєму розумові, адже він, справді, неоціненний скарб.Освічена, розумна людина здатна робити мудрі висновки, мати свої думки, спостерігати але не керуватися поглядами інших.Неук же, зовсім навпаки.Такі люди навряд чи зможуть чогось самостійно досягти в житті.Вони не покладаються тільки на власний розум, тому завжди і у всьому наслідують інших.Розумні люди випереджають тих, хто не досить розвинений, тобто неуків.А саме такі люди потрібні світові, суспільству.Учені здатні відкривати щось нове, постійно вдосконалювати вже існуюче, вони приносять багато користі не тільки своїми відкриттями але й легкістю у спілкуванні, різносторонністю.Адже всі знають, що з неуками тяжко в житті.Саме так я розумію приказку"Учений іде, а неук - слідом спотикається"
Сказка про отрицательные местоименияВ
далеком царстве Отри-Ударность и Отри-Безударность проживали
отрицательные местоимения. Эти местоимения редко отвечали или
разговаривали. Они только показывали свои плащи, на которых были
написаны их имена.Но среди таких местоимений жило местоимение Никто. Оно все время не слушалось и хотело перейти в другое царство.Как-то к нему подошел волшебник и спросил: - Почему ты такое грустное?Никто ответило:- Потому что моё имя никогда не пригодится, и я вообще не хочу жить в государстве, где одни ни-, да не-. Волшебник улыбнулся и посоветовал:- Ты же само сейчас сказало одно из отрицательных местоимений! Попробуй не говорить целый день отрицательные местоимения.Никто кивнуло. К концу дня Никто встретилось с волшебником. Волшебник поинтересовался:- Ну как мое поручение?Местоимение ответило:<span>-
Сегодня в полдень, когда я прогуливался, ко мне подбежало местоимение
Никакой и спросило, не будет ли кто-нибудь из моих родственников
участвовать в чемпионате по прыжкам. Я ответил, что вроде бы никто! И , О
чудо! Я понял, что местоимения нужны!!! Я посмотрел на свой плащ, и там
было написано мое имя. Спасибо тебе, добрый волшебник, что объяснил на
примере. До свидания!!!»</span>