Преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті минулих літ. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.
У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця припадає на 9 листопада. Цього дня в Україні, починаючи з 1997, відзначають День української писемності та мови.
Ответ:
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Объяснение:
По объему дума больше исторических балладных песен, которые, как и с давним дружинным эпосом («Слово о полку Игореве» , старинные колядки, былины) , имеет генетическую связь. В структуре Д. является более или менее выраженные три части: запев («заплачка» , как называли кобзари) , основной рассказ, окончание. Стихосложение Д. неравносложное, астрофичное (без разделения на строфы-куплеты через изменчивость порядка рифмовки) , с интонационно-смысловым членением на уступы-тирады, в пении начинается криками «ой» , а завершаться «гей-гей» .
Своей стихотворной и музыкальной формой думы представляют высшую стадию речитативного стиля, развитого ранее в причитаниях, из которых думы переняли некоторые мотивы и поэтические образы. С причитаниями думы роднит и характер импровизации. Длинные рецитации дум переходят в плавные, меняющеися формы. Каждый кобзарь перенимал от своего учителя образец рецитации в общих чертах и создавал свой отдельный вариант мелодии, под которую рецитует все думы своего репертуара.
Пение дум требует особого таланта и певческой техники (поэтому думы сохранились только среди профессиональных певцов) . Доминантный элемент Д. — словесный, а не музыкальный, и формируется он в определенной мере импровизационно, поэтому рифмы часто риторические. Рифмы в Д. преимущественно глагольные. В поэтике характерны развернутые отрицательные параллели (чаще всего в запеве) , традиционные эпитеты (земля христианская, тихие воды, ясные звезды, мир крещеный, каторга басурманская, тяжкая неволя) , тавтологичные высказывания (хлеб-соль, медвяно, январь-мать, пьет-гуляет, богатеи-сребреники, волки-сироманки, турки-янычары) , коренословные (пеший-пехотинец, стонет-проквиляе, жить-проживать) , разнообразные фигуры поэтического синтаксиса (риторические вопросы, обращения, повторы, инверсия, анафора т. д.) , традиционные эпические числа (3,7,40 и др.) . Стиль Д. торжественный, возвышенный, чему способствует использование архаизмов (златоглавом, глас, аще, рече, ноге, руке) . Эпичность и торжественность Д. усиливается ретардациями — замедлением рассказа через повторение фраз-формул. Д. — это казацкий эпос. Наиболее интенсивно развивались в период борьбы а турками, татарами, поляками, русскими и др. <span>
</span>
1.Риси характеру (Скупість, грубість, жадібність, боягуз)
2.СтавленняКалитки до землі
3.Взаємини з рідними
4.Господар і гроші
Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.
Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!