Ответ:
Сказка про музыкальный инструмент
Сказка про музыкальный инструментМногие сказки начинаются с привычных слов «жили-были…» Вот и наша сказка про музыкальный инструмент начинается так же. «Жила-была скрипка…» Почему именно о скрипке идёт речь в сказке? Потому что скрипка зачастую не только выступает в качестве солиста в оркестре, но и потому, что звуки она издаёт просто волшебные.
Сказка «Большая скрипка»
Автор: Ирис Ревю
Жила-была скрипка. Она была красива, нет, просто восхитительна! Фантастична, изящна, неповторима. Её струны имели свою неповторимую звуковую окраску. А смычок был просто волшебным!
Все музыкальные инструменты ценили и уважали скрипку. Но ей хотелось большего. Скрипка стремилась быть королевой!
— Мы любим и дорожим тобой, скрипка, но ты мала для того, чтобы стать королевой.
— Я — мала? – подумала скрипка. — Что же мне надо сделать для того, чтобы вырасти?
Скрипка продолжала играть на концертах. Она звучала в больших и малых залах. Все хвалили и восторгались ей. Долгие годы скрипка гастролировала.
И вот однажды она попала в руки к одному скрипачу. Он долго любовался скрипкой, а затем начал играть.
Какая это была музыка! Прохожим казалось, что звуки эти – не дрожание струн под властным смычком в руке скрипача, а звуки неба, тихие и нежные, как нежна далёкая голубая лазурь… Все восхищались скрипкой и музыкантом, умевшим покорять души людей нежным прикосновением смычка к тихо и печально дрожащим струнам.
…А музыкальные инструменты всё-таки выбрали скрипку королевой! Ведь она выросла. Она выросла духовно! У неё появилось что-то такое, что особенно трогало душу. С годами скрипка обрела душевное равновесие и веру в себя.
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/nepovtorniy-svit-ditinstva-v-poeziyah-lesi-ukrayinki/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «Лісова
пісня», звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над
природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не
вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в
гармонії з оточуючим світом.
Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям,
за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється
Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все
залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його
мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів
господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу
та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:
Що лісове,
то не погане, сестро, —
усякі скарби з лісу йдуть.
Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти,
дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові
мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні.
Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та
злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути
там похованим:
Як буду вмирати,
то прийду, як звір, до лісу, —
отут під дубом хай і поховають...
Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід
кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова
жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини.
Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і
поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до
краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання
відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка,
чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити
Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його
радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого
світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не
усвідомлював:
Я тебе за те люблю найбільше,
Чого ти сам в собі не розумієш...
Для Мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у
прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду,
суєти, тому іншою бути не могла. А Лукаш був людиною, душа якої
складається з двох половинок: світлої і темної. Світла частина
розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. Якщо ж
перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. Це ілюструє
трагедія Мавки та Лукаша.
Клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші
паростки цинізму та захланності. На догоду матері одружившись з
Килиною, він довершує справу. Лукаша засмоктує суєта. Він маліє під
гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро
дорожив, порушує лісові закони. І врешті отримує те, що заслуговує:
родина його загрузає у ворожнечі і злиднях.
Лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових
законів. Дядько Лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між
лісовими мешканцями та людьми. Порушилась гармонія. Люди зрубали дуб,
понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. Духи лісу почали мстити. Куць
говорить: «Віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов
заїжджу», «Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли
...»
Лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. Мавка і
Кили-на — як дві половини Лукашевої душі. Одна обдаровує шляхетністю,
втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію,
нівечить його самобутність і вільний дух.
Але вона знову прийшла, його дивовижна Мавка. Повернулася, сумна і
згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. Силою
свого кохання Мавка врятувала Лукаша і повернула йому людську подобу та
загублену душу.
Козацької душі і ввесь світ не сповнив би: увесь світ вона прогуляла б і розсипала як таляри з кишені
<span>увесь світ вона прогуляла б і розсипала (душа) - метафора
розсипала як таляри з кишені</span> - порівняння
Майбутнє України я бачу величним та яскравим.
Українська земля дала світові таких величезних майстрів слова як Тарас Шевченко і Леся Українка, і я сподіваюсь, що у майбутньому піднімуться ще більш значущі особистості, як їх славні пращури.
Люди в Україні будуть мать високі достатки, злагоду в родинах та багатодітні сім'ї.
В Україні відбудеться економічне чудо та політична злагода.
Українські традиції, українська мова та культура стануть широко відомі, популярні і модні в усьому світу.
В майбутньому люди будуть приїджати в Україну для того, щоб доторкнутись до найпопулярнішіх світових шедеврів в науці, освіті, економіці, політиці.
Україна майбутнього - це країна, де кожен зможе реалізувати свій потенціал і досягти успіху, де не буде місця для заздрості і бідності, де кожен буде мати самоповагу і пошану до батьків і суспільства.