У дврі росте невисокий кущ. Невисокий будинок стоїть край села.
Він зміряв її довгим поглядом, потім засунув руки в кишені джинсів і наморщив чоло.
Для пташки кожна мандрівка на чужину - це нелегка справа. Але іноді розлучитися з домівкою змушує люта та холодна зима. Сподіваючись на швидке повернення і лекгий політ, кожної осені птахи відлітають у вирій. Їх тужливе прощання з Батьківщиною не залишає байдужим жодне серце...
Та при весь сум, нове місце здалося напрочуд гарним і теплим. Пташки вражені багатою поживою вже починають забувати рідне небо. Кожен день нове місто, нові краєвиди... Та як би не було добре на чужині, серце рветься додому. І ось вже радісним щебетанням пташки сповіщають своє повернення додому.Потім знялися и полетіли за високі гори,за сіні моря та за бескрайні простори.Летіли вдень та вночі.Нарешті стомлені
птахи прилетіли.
Пташки тих країв були раді гостям.Вони дали їм пшениці та дозволили перепочити у їх будиночках.На наступний день вони
всі дружно будували гнізда для приїжджих гостей.Одні шукали хмиз,пух,піря та траву.Інші все це уважно складали.А після важкої роботи всі гралися та співали веселі пісні.
Ось так швидко пройшла зима.Відлітати вже не хотілося, але вони скучили за рідними місцями. Птахи обіцяли повернуться на наступний рік.Тепер у них з'явилися чудові друзі, які їх чекають.
Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? Учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.Не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. На жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за допомогою доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? Спостереження показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка,що вживання подібних слів допоможе здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. Та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? Думаю,що ні. І якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо,допоможе стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”.<span>Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне самовдосконалення.</span><span>міні твір у публіцистичному стилі "Молодь і культура мовлення"
</span>