Спілкування є дуже важливою складовою життя людини. Ми постійно
знаходимося у круговерті спілкування – вдома, у школі, на вулиці ми
зустрічаємося та розмовляємо з великою кількістю людей, близьких та
малознайомих.
На мою думку, все залежить від якості спілкування. Часто
трапляється, що люди лише обмінюються одне з одним плітками чи
жаліються на проблеми, або хтось на когось гримає. І все це не тільки
не приносить нам задоволення, а й просто відбирає силу та енергію, що
наступного разу і розмовляти з цією людиною не хочеться.
Спілкування – це взаємодія, це рівноцінний обмін інформацією,
враженнями, почуттями. Аби воно було повноцінним, необхідно бути
зацікавленим у співрозмовникові, поважати його, вміти слухати тощо.
Треба вміти давати й брати. Та й не завжди потрібні слова, спілкуємося
ми не лише з людьми, а й с тваринами, природою, витворами мистецтва. І
от спілкування, яке приносить задоволення, - це справді рідкісна та
цінна річ.
Спілкування – це процес єднання, близькості, коли ти впускаєш
когось чи щось до своєї душі, і воно стає частинкою тебе. Важко прожити
без цього. Згадаємо Оксану, героїню «Боярині» Л.Українки. Потрапивши
на чужину, вона втратила можливість щирого спілкування, ніхто не
розумів її туги за рідними місцями, мовою, звичаями, душевно близькими
людьми. І це призвело до її хвороби та загибелі.
Зараз твердження А. Сент-Екзюпері актуальне ще з однієї
причини. У сучасному світі людина більше часу проводить з речами, ніж з
людьми чи природою. Комп’ютери, автомобілі, банкомати, термінали,
станки та конвеєри – все це дуже зручно та корисно. Інтернет та ЗМІ
перенасичують нас інформацією. А врешті, у людини все менше сил на
«живе» спілкування. І це погано, бо спілкування – наша духовна потреба,
завдяки ньому ми розвиваємося, вчимося, розширюємо світогляд.
<span>Тож, я вважаю, можна згодитися з твердженням, що спілкування –
це справжня розкіш. Треба дорожити близькими та цікавими нам людьми,
більше часу проводити на природі, слухати музику, дивитися на прекрасні
картини… Треба заповнювати своє життя спілкуванням з прекрасним у всіх
його виявах, бо це робить наше життя повноцінним.</span>
Щодня я пізнаю багато нового для себе.
Вранці ми вийшли до річки і побачили густий туман над водою.
Я щиро вболіваю за нашу шкільну команду на змаганнях.
Багато краси та велечі є у нашій країні.
А зорі, неначе мільйони очей, дивляться на нас з неба.
Неможливо уявити життя без справжніх друзів.
Хто розповість мені про справжнє щастя?
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство
<span>Ми йшли додому зі школи аж раптом побачили стареньку бабусю, що втратила свідомість.Мої друзі не розгубилися, ми вирішили що стався сердцевий напад. Завдяки мобільному зв,язку викликали швидку допомогу. Лікарі сказали нам що встигли дуже вчасно. В кишені бабусі був рецепт на ліки, так загальними зусиллями була встановлена особа хворої. Через інтернет ми зв,язалися з її родичами. Завдяки сучасному зв,язку нам вдалося врятувати життя людини.</span>