Вавилон залишив після себе знамениту за Біблією вавилонську вежу, яка була грандіозним семиярусним зик- куратом висотою в 90 м, зі святилищем, яке блискотіло ззовні блакитно-червоними глазурованими цеглинами. У Вавилоні було збудоване і друге чудо світу — висячі сади Семіраміди. Це була багатоярусна будівля з прохолодними приміщеннями на уступах, де посадили квіти, кущі та дерева, що зрошувалися за допомогою величезного водопідйомного колеса, яке обертали раби.
Розквіт Вавилону припадає на правління царя Хаммурапі.
Закони Хаммурапі складалися з 282 статей, з яких повністю збереглося 247. Норми права кодексу були практично вільними від релігійного впливу. Закони були упорядковані за певною системою: порядок судочинства, майнові відносини, шлюб і сім’я, знаряддя праці, захист особи. Кодекс не передбачав рівності перед законом різних соціальних груп. Наприклад, за крадіжку худоби у вільної людини штраф утричі більший, ніж за крадіжку в залежної. Приватна власність суворо охоронялася. Будь-яке посягання на рухоме чи нерухоме майно, на рабів чи худобу каралося штрафом у 10-30-кратному розмірі або ж, що частіше, — смертю. За крадіжку майна палацу і храму, за купівлю без свідків у неповнолітнього чи раба, за грабунок і навіть за мародерство під час пожежі загрожувала смертна кара. Узагалі смертна кара згадується в законнику в 30 випадках. Становище чоловіка і жінки теж не було рівним. Чоловік сплачував тестеві викуп чи приносив шлюбний дарунок (ст. 160, 159), після чого жінка ставала залежною від нього. Подружню зраду чоловік на свій розсуд міг карати смертю (утопленням дружини), якщо було достатньо доказів. Успадкування відбувалося двома шляхами: за законом і за заповітом.
Я думаю 3 4 и 5 высказывание характеризует абсолютную монархию )
Банк( от итальянского слова "банка"-скамья, конторский стол) - хранилище больших сумм денег.
Вплоть до 18 января 1871 г. и 17 марта 1861 г. Германия и Италия были раздроблены, чего не скажешь об Англии и Франции, которые к этому времени уже давно были едиными национальными государствами.
Германские императоры не имели поддержки городов, которые зависели от князей. Поэтому они не смогли укрепить государство. В ХІІІ веке когда другие западноевропейские государства объединились, Германия наоборот раскололось.
А в Италии в 12 веке города получили статус коммун. Коммуны были независимыми од феодалов, их главами были выборные консулы. Эти города были республиками. И между ними не было равенства. Те, кто сильнее притесняли слабых. Наибольшая вражда была между Генуей и Венецией.
<span>Объединение Италии под властью одного правителя было бы не выгодно для республик. Это и помешало объединению Италии.</span>