Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу — бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обидвох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.У XIV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер — у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду — прообраз майбутнього вулика — прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Так започатковувався наступний етап розвитку — вуликове бджільництво<span>. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.</span>
Осінь-це улюблена пора багатьох талановитих людей. Я теж люблю осінь.
Ось ідеш ти по осінньому парку вдень і бачиш як поступово жовтіють листочки, а деякі уже впали на землю. Їм так сумно і радісно одночасно, бо вже зовсім скоро в них буде час відпочити. Листячко жовтіє, і ти розумієш, що ось воно щастя, пройтись по осінньому парку і помилуватися цією красою.
Ось на лавочці сидять дідусі і грають в доміно. Там на галявині дітки грають у футбол, у схованки. Вони теж відчувають, що це останні тепленькі деньки.
Ти помічаєш, що пташок уже зовсім не залишилось, багато з них вже відлетіло у вирій, щоб перечекати морози.
Ідеш далі по алеї і помічаєш там у купі листя білочку. Вона теж готується до зими. Збирає собі припаси, щоб взимку не голодувати.
<span>Осінь-перехідний етап. Я люблю осінб всією душею. </span>
В усьому світі не знайдеш людини, яка б не мріяла про справжню дружбу. Для мене слово "дружба" є синонімом слова "турбота". Наприклад, допомогли товаришеві - і на душі стає легко і приємно. допомогли в біді другу - почули щирі слова подяки. Але найцікавіше те, що, виявляючи людяність, турботу про інших, ми робимо добре й собі.
Потрібно знати ціну справжній дружбі. Адже саме ціною власної репутації, спокою, а іноді і життя вірний друг рятує від біди.
1.Куди очі дивляться,туди і йду . 2,3,4 напишу у ком, ще не зробила