<span>. головний герой – Гобсек; повість закінчувалася описом затхлої комори вмираючого лихваря історія розпаду дворянської родини де Ресто відображено спотворення людини владою золота<span><span>2. </span> Ім’я: Жан-Естер Ван Гобсек Дата народження: 1740 р. Місце народження: передмістя Антверпена Місце проживання: Париж, вулиця де Гре Мати: єврейка Батько: голландець Дитинство: у 10 років - юнга на кораблі Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек»; учасник громадянської війни у США, корсар, золотошукач Сімейний стан: неодружений, дітей не має Родичі: сестра, онука сестри - Сара ван Гобсек, її донька - Вогник Основне заняття: лихвар Статки: «його багатство зберігалося, мабуть, у банківських склепах. Він сам стягав гроші по векселях, бігаючи по всьому Парижу»</span><span><span>3. </span>Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови». Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору». Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла». Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик». Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта». Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук. Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».</span><span><span>4. </span>Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих на монастирські келії, освітлені малесенькими віконцями. «Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця». Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна на письмовому столі - до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки в каміні, завжди присипані купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.</span><span><span>5. </span>«глитай» «скнара» «жмикрут» «докір сумління» «людина- автомат» «людина- вексель» «золотий ідол» «привид помсти» «створіння нице» «створіння шляхетне» «справжній удав» «філософ зі школи циніків» «казкове страховище» «голландець, гідний пензля Рембрандта»</span></span>
Номер 1
1 Жилин худенький
2 Костылин толстый
3Дина в синих штанах,длинном халате
4Татарин с красной бородой, грязный
Номер 4
Жилин: не спал, видит, встал, стал смотреть, думает, насвистывает, ходит по аулу, насвистывает, сидит, что-нибудь рукодельничает (из глины куколок лепит, плетёнки из прутьев делает), слепил, вырезал, приделал, разобрал, копает.
Костылин: написал письмо, заробел, жил, ещё раз написал, ждал, скучал,сидит, спит.
Номер 3
Быт татар мы узнали через Жилина, как он воспринимал это.
Дыхание его вылетало белым паром,
Водка, и грязь, и разврат, а главное, водка
Дети странный народ, они снятся и мерещатся.
На расспросы мои он сообщил, что у него сестра, сидит без работы, больная; может, и правда, но только я узнал потом,
Но уж и до фабрики эти дети становятся совершенными преступниками. Они бродяжат по городу и знают такие места в разных подвалах, в которые можно пролезть и где можно переночевать незаметно.
Это «Христова елка», — отвечают они ему. — У Христа всегда в этот день елка для маленьких деточек, у которых там нет своей елки… — И узнал он, что мальчики эти и девочки все были всё такие же, как он, дети, но одни замерзли еще в своих корзинах, в которых их подкинули на лестницы к дверям петербургских чиновников, другие задохлись у чухонок, от воспитательного дома на прокормлении, третьи умерли у иссохшей груди своих матерей, во время самарского голода, четвертые задохлись в вагонах третьего класса от смраду, и все-то они теперь здесь, все они теперь как ангелы, все у Христа, и он сам посреди их, и простирает к ним руки, и благословляет их и их грешных матерей… А матери этих детей все стоят тут же, в сторонке, и плачут; каждая узнает своего мальчика или девочку, а они подлетают к ним и целуют их, утирают им слезы своими ручками и упрашивают их не плакать, потому что им здесь так хорошо…