Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії, в робітничо - селянській родині. Після народної школи навчання в гімназії, але не закінчив.1900 р. в Златополі екстерном склав іспити за середню школу .1901 р.- вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію "Студентське товариство". Був заарештований, але через кілька місяців його випустили "на поруки" і виключили з університету. Вислали з Києва.Відправив своє перше оповідання "Народний діяч " в " Літературно -науковий вісник " в Галичині, але надрукували його тільки в 1906 р.1902 р.- Винниченко заявив про себе, як письменник: опублікував твір "Селянин", писав брошури і книги на революційні теми. Арештований при перевозі нелегальної літератури. Посаджений у військову в'язницю - Київську крепость. Звільнений першою російською революцією. Під час ув'язнення написав низку літературних творів. Повість "Голота" отримала першу премію "Київська старовина". Написав оповідання: "На пристані", "Раб краси", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та ін.Знову заарештований, а через вісім місяців звільнений, емігрував. Написав багато творів: "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Контрасти".1908-1913р.р. Перебував у різних країнах.1914 р. Повернувся в Україну, нелегально. У Петрограді зробили постановку за п'єсою "Брехня"1916 р. в Москві , Петрограді видавав журнал "Промінь" .1917 р. переїхав до України і став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім головою уряду - Генерального Секретаріату.1918 р.- Заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений через протест української громадськості.1919 р.- виїхав за кордон.1920 р.- приїхав до України і знову поїхав, вже остаточно .1924 - 1928 р.р. "Рух" - видав "Зібрання творів" В.Винниченка в 23-х томах.1931 р. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП ( б ) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. З того часу твори В.Винниченка були піддани гонінням.1932 р.- "Книгоспілка" - "Зібрання творів" в 28-и томах.Винниченко написав більше ста творів.<span>1951 р. 8 березня письменник помер, похований на кладовищі - Мужен поблизу Канн у Франції.</span>
Ответ:
Степан Радченко-головний герой твору В. Підмогильного "Місто". Його сміливо можна назвати завойовником міста Києва. Він підкорив це місто, пізнав всі переваги і недоліки столиці.
Вирушаючи з села до Києва, звичайний сільський хлопець хотів підкорити місто, знайти краще життя і можливо привезти щось в село, не замислюючись над тим, що саме він , сам "сільське життя" привіз у місто і підкорив його.
На мою думку Степан, це цілеспрямований герой, впевнений у собі, має за мету ціль і йде до неї, не дивлячись ні на які перешколи, які зустрічаються йому на шляху. Але не тільки з позитивної сторони можна його розглядати, він для досягнення своєї мети використувує жінок, як певні етапи у досягненні своїх цілей.
Наприклад, Надійка - це символ села, тобто самого Степана Радченка, Тамара Василівна - це такий проміжний образ, не село але ще і не місто, Зоська - образ вже самого міста, Рита - це уже підкорене місто, Рита - акторка, фальшива, маска, як і саме місто.
Отже, можна зробити такий висновок, що Степан підкорив місто, але місто в свою чергу підкорило Степана.
Объяснение:
План-характеристики образів Яви та Павла Іван Рева та Павло Завгородній — друзі-п’ятикласники. Пригода — невід’ємна частина життя хлопців. Риси характеру: а) доброта і чуйність; б) справедливість; в) винахідливість: г) гумористи, бешкетники, здатні на вигадку; д) зневажливо ставляться до навчання.
<span> Зображення людських почуттів у повісті Михайла Коцюбинського Тіні забутих предків.</span>"Тiнi забутих предкiв" − дума про добро i зло, любов i ненависть. Одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. Та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. Пiснею переплелись вони в життi Iвана, головного героя повiстi М. Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв". Як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання Івана і Маpічки. З давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. Чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця . Та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула Маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з Палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає Іван. Малюючи чисте кохання, Коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є Іван та Маpічка. Тому й любов у них така віддана. Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.Великий митець назвав свою повість своєpідно − "Тіні забутих пpедків". То хто, чи що є тими тінями . Можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. Можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".Повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темними і ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. Вона хвилює нас, адже з поступом людства впеpед не поменшало зла. Hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. І тоді хочеться поpинути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пpистосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. Саме викоpистання Михайлом Коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "Тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які допомагають зpозуміти, що смуток скоpоминущий. Так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі. Та й у свiтi людей не легше. Народилось в сiм'ї Палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. Не раз звучала трембiта, оповiдаючи про смерть у господi Палiйчукiв. Та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. Знала ненависть дорогу i до серця Iванового. Не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi Гутинюкiв. Та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi Марiчки. То була велика i єдина пiсня життя Iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання Марiчка, а з мережаної дудки Iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця ." То ж несила було жити Iванковi, коли загинула Марiчка.Цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття Палагни та Юрка. Не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона Iвановi i стає любаскою Юри. Та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя<span>Гине Iван, зачарований нявкою. Зло перемагає. Але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. Заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. Перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. Ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.</span>