Мені дванадцять років. Багато з моїх однолітків вважають себе вже досить дорослими для того, щоб не вірити в чудеса. А я недавно зрозумів, що все не так просто.
Був холодний зимовий вечір. Я повернувся зі школи додому. Я зняв рюкзак, роздягнувся та поставив чайник, на ходу привітався з батьками та пішов включати комп'ютер. Заваривши чай, я заглибився в спілкування з друзями. І довго б могло тривати спілкування, але щось насторожило мене.
Подумавши, я зрозумів, що мене насторожила неприродна тиша, що панувала в хаті. Ніхто не бігав навколо, не питав, як справи в школі, не змушував робити уроки, не лаявся за марне просиджування часу в соціальних мережах та комп'ютерних іграх. Тут я згадав, що батьки, коли я заходив на кухню, не звертаючи на мене уваги, застигли над чимось у кутку.
Вирішивши дізнатися, в чому справа, я встав з комп’ютерного місця та почув тоненький, жалібний стогін. Я навіть не відразу визначив джерело. Вийшовши на кухню, я побачив батьків, застиглих у кутку. А перед ними я побачив нашу кішку Марусю, що лежала на підлозі на згорнутій вчетверо вовняній ковдрі. Поруч на ковдрі виднілися мокрі плями. Кішка лежала, прикривши очі та жалібно нявкала.
Спочатку я злякався та, схопившись за мамину руку, запитав: «Мам, а що з нею?». «Не бійся», - відповіла мама , не обертаючись. «Просто в нашої Марусі скоро з'являться кошенята. Дивись». Мама обійняла мене за плечі та ми ще довго стояли разом і, не кажучи ані слова, спостерігали за народженням кошенят. Ще довго після цього я перебував під враженням побаченого.
А коли через кілька днів мама поклала мені в руки крихітного, ще сліпого кошеняту, я подумав: «Ось же воно, маленьке диво, лежить у мене в руках». І тоді ввечері я теж бачив диво. Чудо народження нового життя. І тоді я зрозумів, що дива існують, вони оточують нас, потрібно тільки озирнутися і придивитися уважніше до звичних на перший погляд речей.
Читайте подібні твори
Розповідь про океани, 4 клас
Розповідь про лікарську рослину українською мовою – про ромашку та калину
Розповідь “Якби звірі та птахи вміли говорити”
Розповіді про життя комах для дітей (з біології)
Розповідь-опис про перелітного птаха (жайворонка, шпака, лелеку та солов'я)
Розповідь про пригоду рослини
Твір-розповідь про улюблену іграшку (ведмедика, куклу-мотанку та машинку)
Розповідь про дику тварину – лева та вовка
Твір-розповідь про улюблений куточок живої природи
Розповідь про свійську тварину
Розповідь "Як тварини піклуються про потомство"
Розповідь про тварин та окрему тварину минулого (з біології)
Розповідь про улюблену свійську тварину собаку
Твір-розповідь «Моє життя» про повсякденне шкільне життя
Так и различаешь. Как писать: -ик- или -ек- -- Например, слово <em>к</em><span><em>арандаш</em></span><em>ик</em>. Здесь суффикс -ик-. Как правильно написать: ставишь слово <em>карандаш</em><em>и</em><em>к</em> в родительный падеж (<span><em>карандаш</em><u><em>ик</em></u><em>а</em></span>). Если суффикс остаётся - пишешь --ик-; Слово <em>орешек. </em>Ставим в родительный падеж (<em>оре</em><u><em>шк</em></u><em>а). </em>Суффикса нет, значит здесь пишется суффикс -ек-.
Права от храма. Сквозь арочные проёмы строения видны колокола, величественный звон которых в часы церковной службы торжественно нарушает тишину московского дворика. Конечно, современные дворики Москвы выглядят иначе, и мы не можем видеть изображённый В. Д. Поленовым городской пейзаж в действительности, но красотой величественного храма можно любоваться и в наши дни. Привлекает взгляд безмятежное нежно-голубое небо с белоснежными перистыми облаками, такое, на первый взгляд, обычное и вместе с тем необыкновенно красивое и спокойное. Вся картина лучезарна, наполнена воздухом и светом. Несмотря на то, что В. Д. Поленов изобразил на своём полотне самый обычный день из жизни простого московского дворика, каких в его время было множество, при взгляде на картину возникает чувство радости и хорошего настроения. Гармоничное сочетание человека и природы, увиденное в картине, хочется перенести и в нашу современность. Каждый из восхищённых зрителей находит в этой картине что-то своё, близкое и родное. А для кого-то такой московский дворик — малая родина, любовь к которой человек пронесёт в своём сердце через всю жизнь, храня в памяти дорогие воспоминания о детстве.
Замечательные книги,которые мы в течение жизни перечитываем-не удерживаются в памяти,казалось бы,книга произведшая на нас впечатления должна была запомнится во всех подробностях,нет,этого не происходит,мы знаем о чем в этой книге идет речь,но подробности и целые куски общей конструкции безусловны,и так замечательную книгу мы перечитываем,и в этом удивительная судьба автора замечательных книг,они не ушли,не умерли,они сидят за своими письменными столами и которками,<span>они вне времени</span>