Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя.
Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.
Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
Людям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.
Історична основа пісні "Чи не той то хміль" - це перша перемога козацького війська із союзниками-татарами проти Речі Посполитої у битві під Жовтими Водами (визвольна війна 1648 - 1654 років) під проводом Богдана Хмельницького.
«Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай», — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра, мабуть, вже ніколи не розлучався з ними. Його життя і творчість відбулися під цим «девізом». Поет палко любив свій рідний край, всього себе віддавав йому, а натомість брав натхнення й силу, щоб творити «пісні солов'їні» задля України. «Всім серцем своїм» любив поет Батьківщину, а своїми ділами він не раз доводив відданість їй.
Володимир Сосюра все життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені та неба. Поет творив героя з чутливою душею, героя, в серці якого навіки злилися образи коханої та вітчизни: «В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни», — звертається він до милої у вірші «Білі акації будуть цвісти». В образі ліричного героя неважко впізнати самого автора, його почуття. Створюючи образ «вишневої України», поет писав:
Весняний сад, квітки барвисті,
Пісні пташині в вишині,
І ти у сяйві і весні.
Володимир Сосюра зображує Україну в зірках, у вербах, у квітці, у пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів змалювати образ рідної країни, що він, привабливий та яскравий, сам постає перед очима читача.
Завдяки пейзажним малюнкам, вдалим художнім знахідкам, поет легко переходить від милування красою рідного краю, від інтимних переживань ліричного героя до високих патріотичних почуттів. Тому і відчуваються в поезіях Сосюри любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє. Почуття відданості рідній землі у поета особливо ніжне і водночас тривожне:
Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг...
Саме ця «найдужча і найвища» любов творила поезії, бо в ній — джерело натхнення. Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгождане сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя створила вірш «Любіть Україну» — своєрідний гімн рідному краю. У цій поезії образ України створено за допомогою точних поетичних деталей, завдяки яким вона постає в уяві читача рельєфно, чітко, наче на полотні. Ця поезія — палкий заклик, звернений до кожного зокрема і до всього українського народу, а насамперед до молоді, тому що доля держави завжди пов'язана з долею молодого покоління. Отже, любімо Україну!