Маленька крапелька величної держави - <span> моє село, багато є таких! </span><span> Зазнало лиха, бідувань і слави </span><span> Воно живе і вічно буде жить! </span><span> Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву. </span><span> Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама. </span><span> Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами. </span><span> Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим. </span><span> У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя. </span><span> Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах. </span><span> Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків. </span> Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.<span> Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими... </span>