Мирослава - дочка боярина Тугара Вовка, іі матір померла, коли дівча лише народилося, тому Мирославу виховувала проста селянка, що привчила її до праці, а такоє вселила в її серце почуття патріотизму та справедливості. Мирослава нічого не підозрбвала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм.
Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нбого,але все ж таки вона хоче повернути батька "на шлях істиний" але це їй не вдається. також вона дуже хвилюється, коли Захар Беркут розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала.
Вона добра, але дуже хоробра, відважна, єдина з жінок пішла ловити дикого звіра.
Максим - він в дечому схожий на Тугара Вовка: усвідомленям своєї сили, сміливістю...)Але є і відмінне, він вважає що найбільша влада - це громада, що усі - рівні, поклоняється старим традиціям.
<span>Тугар Вовк - зрадник, дуже зарозумілий, в нього відсутнє почуття патріотизму. Він підступний, хитрий і жорстокий.</span>
<span>Кожна людина повинна пам’ятати свій перший будинок і своїх батьків. Це є одним з основних життєвих принципів будь-якої людини, про кого б не йшлося. З одного боку, люди є одухотвореними істотами, створеними за образом Божим, а тому вони високоморальні, можуть чинити гідні вчинки, в тому числі і віддати данину пам’яті таким аспектам теж є для них вкрай важливим. З іншого боку, ми бачимо, що сучасне людське суспільство не заохочує щирі і добрі вчинки. Вважається, що будь-яке добро – це послуга, яка повинна оплачуватися.</span>
Портрет Лілі
Юлько любив малювати, а ще любив Лілі. Серед коней та панорам міста можна було знайти її портрети з різних ракурсів. Деякі з них були на шматках зошита і зображали зайняту чимось Теслюк, що навіть не здогадувалася, що її малюють. А деякі малюнки були намальовані на великих аркушах паперу за допомогою професійних фарб, що їх йому подарували батьки, які хлопець використовував тільки для своїх найкращих творінь. Усі ці портрети зберігалися дуже далеко,заховані від чужих очей, але, під час довгих канікул, тільки вони гріли Юлькові душу, нагадуючи про кохану
<span>Усе живе пов"язане між собою.А раз так,то все живе треба берегти.Так і птахи пов"язані з людиною і допомагають їй.Птахи - це перші помічники у боротьбі з гризунами та комахами.Завдяки птахам наші сади такі квітучі.А як чудово співають птахи ! Дуже приємно спостерігати за їх польотом.Треба берегти птахів.</span>
«Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.
Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».
«…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». "
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
• «…Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».
• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві».
• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».
• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».
• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при помочі Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».
• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».
• «…Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».
• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить».
• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!»
• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».