[пташка красна своім пірйам , а л"удина знан":ам] ("-знак мягкости)
Уже тепліє. Із кожним днем сонце все вище піднімається на небі, дні стають довшими й теплішими. Усе довкола покривається зеленим килимком із трав і дерева одягають свої літні вбрання, прикрашеці цвітом і плодами. Разом із темлов влітку повертаються грози. Блискавиця частенько розриває небо, а грім залякує усе живе. Але опісля бурі на небі з'являється веселка . вона , неначе коромисло , простяглась між двома водоймами. Цвітуть квіти. В повітрі пурхають метелики , літають бджоли й джемі.
Яка все ж таки багата на кольори пора року-літо
Н. тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ятьР. тисячі дев`ятисот дев`яноста дев`ятиД. тисячі дев`ятистам дев`яноста дев`ятиЗ. тисячу дев`ятсот дев`яносто дев`ятьО. тисячею дев`ятьмастами дев`яноста дев`ятьма(тьома)М. тисячі дев`ятистах дев`яноста дев`яти(тьох)
<span>Я ніколи не був
акуратним. Мама часто сердилась: «І в кого ця дитина така?» Однак колись я
переконався в тому, що робоче місце кожного повинно бути в порядку. Ось ця
історія.
Зазвичай
я витрачав на уроки багато часу, кілька годин. Адже треба було зі всього безладу дістати саме той зошит, який мені
був потрібен. І дуже
добре, якщо гора зошитів не завалювалась за диван або на підлогу.
Підручники я міг використовувати як
плацдарм для військових дій
або як залізничну
колію. У такому разі спочатку мені хотілося погратися, а потім уже
займатися уроками.
Якось
я прийшов зі школи й охнув. На моєму письмовому столі панував ідеальний
порядок. Підручники акуратно стояли на поличці. Усі непотрібні ручки були
викинуті, а олівці красиво заточені й поставлені у стаканчик. З'ясувалось, що
за моєї відсутності приходила бабуся і довела до ладу кімнату.
Спочатку
я хотів розлютитися, проте сердитися не було на кого. Бабуся давно пішла.
За
деякий час я сів за уроки. І зробив їх на диво швидко. Всього за одну
годину!
Висновок
напрошується сам. Робоче місце має бути в порядку. Тоді не треба буде марно
витрачати час. А час — це найцінніше у житті людини.</span>