Спокійне лагідне сонечко щедро ллє своє життєдайне тепло на землю. Початок червня і тому земля – ніби юна красуня-дівчина. Зелень яскрава і соковита. Повітря, особливо в надвечір’я, п’янить своїми пахощами. Ніби чиясь щедра рука наповнила ними все навколо до краю, по самі вінця: „Насолоджуйтеся, радійте, шануйтеся!”. .
Подвір’я схоже на відкрите усміхнене обличчя. Пекучим яскравим полум’ям квітнуть маки. Вони такі великі, що здається це не квіти, а величезні блюдця. Погляд прямує за бджілкою. Вона залітає всередину маківки, а там – справжнє чудо. Розглядаєш квітку, і немає меж подиву і захопленню, бо вона – це сама довершеність, витонченість і досконалість. Який митець може зрівнятися з природою в її майстерності і неперевершеній фантазії!
Під парканом квітнуть півонії. Гнучкі пагони не можуть утримати пишні квітки, і вони нахилили свої обважнілі голівки до землі.
.
А в квітнику підростають настурції, чорнобривці, айстри. Скоро-скоро вони розквітнуть і теж будуть усміхатися сонцю. Краплинки роси на листочках настурцій будуть схожі на живі срібні кульки. Доторкнешся пальцем до листочка – і кулька вмить відреагує. Тріпотливо засяє кольорами веселки, заметушиться, покотиться аж поки не впаде з листочка на землю, а там перетвориться всього лише на вологу, ледь помітну плямку.
. У куточку пишається кущ любистку. Він стриманий і гордий, але це лише поки не виявиш до нього своєї прихильності. А от візьмеш його листочок, потреш пальцями, і він з вдячністю обдарує тебе своїм терпким, ні з чим незрівнянним запахом. Підсвідомо відчуваєш, що він таїть в собі спогади сивої минувшини й сьогодення. Але все-таки, мабуть, у ньому більше від давнини, і споглядає він всі наші щоденні клопоти з погляду вічності, а тому – з розумінням і мудрою поблажливістю.
Турботлива мама-квочка навчає своїх малят житейських премудростей. А вони, наслідуючи матусю, кумедно чиркотять своїми тонюсінькими лапками по землі. Такі собі пухнасті клубочки з крильцями-пелюсточками.
Кіт Мишко лежить під кущиком конвалії і ніби спить. Проте одне око, вузеньке як щілинка, пильно стежить за курчатами. Я піднімаю палець і сварюся на нього. Він широко розплющує жовті очі й уважно дивиться на мене, але, я знаю, думає все ж він про своє, котяче.
Під вікном затишно примостився кущ бузини. Білі, схожі на парасольки суцвіття заглядають у шибку. Пробігає легенький вітерець і від його подиху вони починають плавно погойдуватись, ведучи повільний, спокійний танок у ритмі „Мелодії” Рубінштейна. Moderato... Думки теж починають текти спокійно, розмірено, далеко від буденного нервового життя.
. Пораєшся по господарству, а око раз по раз зачіпається за всю цю красу. Хочеться увібрати її вповні, запам’ятати, досхочу напитися.
І раптом зринає думка: „ А може, оці прості земні, такі доступні миттєвості і є щастям?” Тоді навіщо шукати чогось далекого, примарного й недосяжного? Ось воно. Бери його руками, доторкайся, вдихай на повні груди, милуйся і, якщо хочеш бути щасливим – то будь ним!