У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9 С , температури лип-ня — від +20 до +24 °С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок. Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в бал-ках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу ство-рено лісові полезахисні смуги. Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок, У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти — звичайні чорно-земи, типові чорноземи. Далі на південь — різнотравно-типчаково-кови-лові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь — сухі степи з роз-рідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах. Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Лу-ганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Харак-терні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки, перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли. <span>Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. </span>Лісостепова зона України Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Ше-петівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна — по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія —— Красноград — Балаклія —Куп'янськ. Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі — частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини. Зональними типами грунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими маси-вами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Із заходу на схід січневі температури змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +22 С. На заході випадає 550-750 мм, на сході — 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід. У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином дібро-ви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок. Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісо-степу складає 75%, а на Лівобережжі — навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур. Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лбсь, дикий кабан, козуля, вовк, барсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини — заєць-русак, лисиця, гри-зуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів — сіра куріпка, перепел. <span>Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпров-ську, Середньоросійську. </span> Степова зона України <span>Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низо-вину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської ни-зовини, Донецьку і Приазовсь
Урал был и остается преимущественно промышленным районом.Насыщенность промышленностью здесь в 3 раза больше среднероссийской. Металлургия -старейшая отрасль района. Крупнейшие металлургические центры: Екатеринбург, Нижний Тагил,Челябинск. Так называемые "закрытые города" (Новоуральск, Снежинск,Звездный) имеют ракетно-ядерную специализацию. В Нижнем Тагиле выпускают танки. Ижевск известен своим стрелковым оружием. Основной район концентрации химической промышленности-Предуралье. Из калийных солей Верхнекамского бассейна производят калийные удобрения. Нефтенятые и газовые месторождения стали стали основой для крупной химии (Уфа, Салават,Пермь) и газохимии (Оренбург)
Австралия. Столица – Канберра. Площадь – 7682 тыс. кв. км. Доля от площади суши земного шара – 5%. Население – 19,73 млн. человек (2003). Плотность населения – 2,5 человека на 1 кв. км. Доля от населения мира – 0,3%. Самая высокая точка – гора Косцюшко (2228 м над у. м.) , самая низкая – оз. Эйр (16 м ниже у. м.) . Длина береговой линии – 36 700 км (включая Тасманию) . Самая северная точка – мыс Йорк. Самая южная точка – мыс Юго-Восточный. Самая восточная точка – мыс Байрон. Самая западная точка – мыс Стип-Пойнт. Административное деление: 6 штатов и 2 территории. Национальный праздник – День Австралии, 26 января. Национальный гимн: «Вперед, прекрасная Австралия! »
Материк Австралия отделен Бассовым проливом шириной 240 км от о. Тасмания на юго-востоке и Торресовым проливом шириной 145 км от о. Новая Гвинея на северо-востоке. Кратчайшее расстояние от Австралии до Индонезии через Тиморское море 480 км, а до Новой Зеландии через Тасманово море 1930 км.
Австралия простирается на 3180 км с севера на юг и на 4000 км с востока на запад, или от 10°41ў до 43°39ў ю. ш. и от 113°9ў до 153°39ў в. д. Это самый маленький материк: его общая площадь, включая остров Тасманию, составляет 7682,3 тыс. кв. км. Длина береговой линии 36 700 км. На севере глубоко вдается в сушу залив Карпентария, а на юге – Большой Австралийский залив.
Спутники Юпитера — естественные спутники планеты Юпитер. На 2017 год известны 69[1][2] спутников Юпитера; это наибольшее число открытых спутников среди всех планет Солнечной системы. Кроме того, у Юпитера есть система колец.
В СМИ, популярной и художественной литературе спутники Юпитера нередко называют лунами Юпитера[3][4][5][6].
В 1610 году Галилео Галилей, наблюдая Юпитер в телескоп, открыл четыре наиболее крупных спутника — Ио, Европу, Ганимед и Каллисто, которые сейчас носят название «галилеевых». Они яркие и вращаются по достаточно удалённым от планеты орбитам, так что их легко различить даже в полевой бинокль. Первенство в открытии спутников оспаривал немецкий астроном Симон Мариус, который позднее дал им названия, взяв имена из древнегреческих мифов.
Благодаря наземным наблюдениям системы Юпитера к концу 1970-х годов было известно уже 13 спутников. В 1979 году, пролетая мимо Юпитера, космический аппарат «Вояджер-1» обнаружил ещё три спутника.
Начиная с 1999 года с помощью наземных телескопов нового поколения были открыты ещё 49 спутников Юпитера, подавляющее большинство которых имеют диаметр в 2—4 км.
После открытия Фемисто в 1975 году и Дии в 2000 году, сделанных наблюдений оказалось недостаточно для расчёта их орбит, и они считались потерянными[7], но были вновь идентифицированы спустя 25[8] и 12 лет[9], соответственно.
Спутникам с ретроградными орбитами традиционно присваивают названия, оканчивающиеся на букву «е»[10]. Соответственно ошибочными являются иногда встречающиеся транскрипции этих названий[11], оканчивающиеся на букву «а». Например, спутник Пасифе назван в честь персонажа греческой мифологии Пасифаи; однако название спутника должно писаться именно как «Пасифе», не совпадая в написании с именем персонажа.
Льды образуются в северных (Арктика, субарктика, умеренный пояс) широтах.
В Арктике это, как правило, многолетний ледовый панцирь (Северная полярная шапка). В субарктике льды тают летом, но на непродолжительное время (большая часть Северного Ледовитого океана). Здесь часто образуются айсберги, которые могут представлять угрозу судоходству. В умеренном поясе ледовый покров сезонный и не везде образуется, но айсберги могут заплывать и в зону умеренного климата.