Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев, спостерігає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой
Роман «Обломов» Гончарова входит в трилогию с двумя другими произведениями Гончарова – «Обрыв» и «Обыкновенная история». Произведение написано по традициям литературного направления реализм. В романе автор выводит важную для того время проблему российского общества – «обломовщину», рассматривает трагедию лишнего человека и проблему постепенного угасания личности, раскрывая их во всех аспектах бытовой и душевной жизни героя.
Эта сказка научила меня тому, что не следует вести себя слишком важно. Надо быть безкорыстным и не стоит мешать другим людям быть счастливыми, иначе это может обернутся для вас неудачей. Не стоит отчаиваться, ведь в любой ситуации можно найти выход, как царь Гвидон с его матерью. На том острове они выжили только благодаря храбрости и бескорыстии Гвидона. Он спас лебедя просто так, но за это он получил царство, прислугу, морских Солдатов и прекрасную Елену. Но когда об этом узнал его отец, царь Салтан, об этом так же узнали злые ткачиха с поварихой и решили помешать им, они говорили всякие пакости о них, но так как это были злые поступки у них нечего не вышло. В конце концов Гвидон встретился с отцом, поженился на Елене и всё же посщадил тех кто хотел ему помешать. Вывод: Надо быть бескорыстным и не ждать благодарности, ведь те кто по настоящему бескорыстны всегда счастливы. А также не стоит мешать другим людям, всё равно зло к вам вернётся, так что это безсмысленно. ( концовку можно доработать. )