Весна прийшла. Сонце лягло спати. Вшколі подзвенів дзвінок. Діти грають. Дорослі роблять. Літом всі їдять морозиво. Ляє дощ. Сильно віє вітер. Я люблю математику. Всі на Землі дружать.
Поданi речення поширте дієприслівниковими зворотами
1. <em>Почувши звук гармати</em>, ошелешені козаки заклякли.
2. <em>Згадавши щось</em>, Сірко різко повернувся.
3. <em>Глибоко задумавшись</em>, Сірко кілька годин на самоті.
4.<em> Відвідавши перші уроки</em>, хлопець не думав, що вчитися буде так важко.
5. <em>Згадуючи своїх товаришів</em>, порятовані запорожці пишалися мужністю полеглих побратимів.
Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя.
<span>Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми.</span>
<span>Вересень</span><span> Назва першого місяця осені філологи пов’язують
з вересом – рослиною, поширеною майже
на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця
жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває
соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. </span><span> Сучасна офіційна назва вересня набула в
Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові
зустрічається „офіційна” назва – „руєн”.
Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від
жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду
Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”,
яка також пов’язана з вересом.</span><span> На західноукраїнських землях відомими є
назви „маїк” (починають маятися,
тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень”
– пора масового висівання збіжжя. </span><span> Проте у переважній більшості європейських
мов вживається латинська назва – „сентембер”,
що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим,
оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського
календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця
залишили старою. </span><span> Із середини вересня починається масовий
відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури
приказували: „Із чужої сторононьки
повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і
тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували
на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. </span><span> Кожний місяць має свої головні дні. Для
вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде
злиденне”, – мовить народне
прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. </span><span> Від цього дня ткачі встановлювали свої
верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські
майстри: столярі, стельмахи, ковалі. </span><span> Від „Семена” починали копати картоплю. У
полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли
руки – „щоб не мерзли взимку”. </span><span> Існувало вірування, що в цей день горобці
злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове,
а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає
менше. </span><span> Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко
відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях. </span>