Світанку, сину, мати, час, долю, зорі, дитино, Україну, качки, мати, дитинча, серце, радості, тривозі, промінчик, зайча, порозі, вірність, любов, колисках.
1.Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка)2.Ти знову обійдеш всі рідні місця, і сонце тобі усміхнеться тепліше.Там думи ясніють і дихать вільніше, там туга зникає і квітнуть серця (І. Коваленко).3.Я все люблю в своїм краю, найбільше-матінку свою (М.Сингаївський).4.Є край, де найкраще співають пташки і квіти цвітуть, наче диво (Л.Пилип`юк)
Слова Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…
З на двору, по поїв
ну не знаю ето с 2 превиксами