Творчість Олександра Довженка — кінорежисера і письменника — має широке світове визнання. Народжений прекрасною землею, обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця знаходиться людина-трудівник, яка втілює в собі всі надбання людської культури, загальнолюдський зразок краси та гармонійності. Вихований у повазі до праці, Довженко все життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість "Зачарована Десна", головними героями якої стали люди землі. їхня праця завжди приносила їм радість. "Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість",— говорить мати Сашка. Із синівською любов'ю згадує письменник про матір. Знала вона дуже багато казок, пісень, легенд. Це була людина тонкої артистичної вдачі, добра, чуйна, ніжна жінка. Піднесено й натхненно описує Довженко свого батька: "Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив". З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний і невтомний. Цей чоловік цінував людей за працьовитість і чесність. І син перейняв це від нього. Перейняв і вміння шанувати старих людей. Я вважаю, що саме образ батька є зразком моральної краси і духовної величі людини. А в матері Сашко вчився ніжності. Дід хлопчика, колишній чумак, прожив під сонцем майже сто років, ніколи не ховаючись у холодок, пахнув землею.і млином та був схожий на Бога. У кожного з односельців Довженко знаходить "свій талант". Серед працьовитих, сильних фізично, обдарованих життєлюбів виділяється дядько Самійло, який уважався неперевершеним косарем. Він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава, хліб та каша. Герої "Зачарованої Десни" Олександра Довженка є втіленням образу талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої та красивої душі. Моральна краса трудівників розкривається в ставленні їх до рідного краю. Головною у творі стає тема єднання людини з чарівною природою. Буйна городина за сільським тином, темні хащі тютюну й смородини, дзвін коси, шепіт хвиль — усе бринить музикою, усе співає, радіючи життю. Особливий вплив на автора й на читачів має краса річки Де-сни. Вона була для митця і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю та любов'ю. Кіноповість "Зачарована Десна" — книга життя, яка допомагає зрозуміти, що людина стане набагато біднішою, якщо обмежиться якимись вузькими інтересами, забуде культуру предків, їхнє ставлення до природи, не поважатиме працю й землю. Ця кіноповість навчає нас добру, працелюбності, любові до природи. Це твір про людей, які жили важким трудовим життям, але знаходили в ньому натхнення.
<span>До основних ознак модернізму відносять, по-перше, граничне неприйняття західної цивілізації, її впливу на моральний стан людини: людина, не сприймаючи такого світу, дійшла межі, а відчай призводить до саморуйнування. По-друге, нереалістичні методи відображення дійсності через суб'єктивне сприйняття.</span>
Наша українська земля дуже красива в самому
широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для
того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які
кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і
зробив український письменник Всеволод Нестайко у своїй захоплюючій повісті «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про
цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак.
Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української
природи, яка відіграє важливу роль у повіст<span>і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та
Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі
зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка
людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу,
вона не здатна на підлість і зраду</span>
Тугар Вовк — один з головних персонажів повісті І. Франка «Захар Беркут». Тугар - боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини.
Виглядає Тугар Вовк так: "плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів".
Характер Тугара Вовка такий:
Він пихатий, гордий та гнівливий. Вважає себе вищим за громаду.Він підступний, жорстокий і хитрий. Любить гроші, славу та владу. Тому Тугар Вовк стає зрадником, допомагаючи ворогам - монголам.
Тугар вовк - негативний персонаж твору, хоча позитивні риси в нього теж є. Наприклад, він дуже любить свою доньку.
<span>За копійку аж труситься. </span><span>І сам не гам, і другому не дам! </span><span>Получиш від його стільки, скільки від козла молока. </span><span>Скупому про все байдуже, аби гроші цілі. </span><span>То такий, що й каменя не дасть голову провалити. </span>Взимку снігу не допросишся <span>У нього не розживешся і серед зими льоду. </span><span>Хто багатий, той не любить дати. </span><span>Бреше й оком не моргне. </span><span>Бреше й у землю не дивиться. </span><span>Бреше, аж гай гуде </span>