Коли чогось дається в необмеженій кількості, то це набридає і стає нудно. Спочатку людина шукає ще більших збудників, але й це не втримає увагу й захоплення на довгий час. Потім все стає набридливим, нічого не захоплює . Виникає стан схожий на депресію, а це вже мало схоже на здоров"я. Бо людина повинна мати погляд, що горить зацікавленністю у житті.
Щастя буває різне. Одне від того що ти в чомусь виграв, друге коли тобі щось подарували та ін. Мої друзі радіють коли отримують гарну оцінку. Я коли сталося щось гарне. Батьки коли я отримую гарну оцінку. Бабуся коли я просто до неї приходжу. Сестра коли її запросили у гості або на якусь вечірку. Брат коли мама йому щось купує або чимось пригощає. Тож і ви радійте коли заманеться!!!
<span><span>Трагедйного звучання набува образ жнки у новел М. Хвильового Мати . Невипадково письменник в цьому твор, в багатьох нших детально вимальову жноч образи, адже жнка, за свтовдчуттям укранцв, це берегиня роду, носй його традицй. Проте у збурених обставинах перших десятилть XX столття роль жнки народжувати виховувати доповнються ще одним штрихом: цною власного життя рятувати дтей вд жорстокост та абсурдност свту, подленого на класи, на непримиренн ворож табори. найдраматичнше те, що лня такого протистояння часто проходила через одну смю, родину, краючи навпл. Подбна колзя осмислювалась у поез П . Тичини Три сини. Рядки з не стали епграфом до новели М. Хвильового:
Прихали до матер та три сини:
Три сини вояки, да не днак,
Що дин за бдних,
Другий за багатих…
Цей епграф мстить у соб ядро майбутнх подй, передбача х, а також свордним заспвом , що важливо, наближеним до думи. Новела М. Хвильового теж позначена фольклорними впливами тон розповд нагаду прозов народнопоетичн жанри: казки, легенди. Та й зображення двох братв-антиподв теж витримане у фольклорному стил. Однак, якщо в народних казках молодший син нколи не втрачав людсько подоби, залишаючись добрим людяним, то у твор М. Хвильового обидва брати, потрапивши у вир громадянсько вйни, опинившись по рзн боки барикад, перетворилися на слпих фанатикв де, забули про найсвятш християнськ приписи людсько морал. Письменник психологчно вмотивову вибр життвого шляху братами. Один з них навчався в гмназ, здобув освту, мати намагалася забезпечити йому достойне життя цною неймоврно виснажливо прац (цлий день вона шила сорочки та костюмчики зовсм не мала часу розмовляти з своми любими синами). Проте навчати другу дитину жнка через матеральн нестатки вже не могла, тому самостйне життя Андря почалося з мстечково кузн. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмшка, а Андрй «дивився на свт суворим поглядом незадоволено людини . М. Хвильовий акценту увагу на тому, що саме матеральн умови визначили шляхи братв у вир громадянсько вйни: Остап служить у блогвардйськй арм, а Андрй потрапля до лав бльшовикв. Однак як пояснити хн ставлення до матер, яка порвну мж синами розподляла свою доброту, ласку, тепло душ? Вд чого зачерствли серця хлопцв? Чому нелюдська ненависть пролягла помж братами? Чому Остап безапеляцйно заявля блогвардйцям: … хочу я довести вам, що для мене в боротьб нема матер». Абсурднсть ситуац розвязати може лише смерть. Такий пдтекст прочитуться уже в перших рядках твору. Геро носять мена синв Тараса Бульби, бо хнй батько, бдний зворушливо навний кравець, марив старовиною, козацьким давнм лицарством. Його сини не стали лицарями, кривав будн вон, класова ворожнеча, гнорування гуманних принципв людсько спльноти уподобили х до зврв. Мати не пзна Остапа перед нею стояла сувора без кнця далека й людина. Це вже був не той Остап, що обцяв й годувати смачними цукерками. Це було втлення незнано й хижо мудрост . Таким же далеким чужим видаться й Андрй. У розпач жнка пдставля пд сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.
Зображена М. Хвильовим колзя нагаду бблйну легенду про Кана та Авеля, злочинця невинну жертву. Давнй переказ у XX столтт пд пером письменника набува нового звучання Остап Андрй, заслплен ненавистю пролитою кровю, нагадують виродкв, а хня мати це втлення самопожертви безмежно любов. Вона також уособлю Украну, розпяту на хрест братовбивчих революцйних потряснь.</span><span>Головнi геро: Мати i сини: Остап i Андрiйко.
Тема: зображення жорстокоi вiйни мiж рiдними братами, в якiй постраждала сама невинна мати.
Iдея: автор втiлю переживання матер страхи, показу любов як кожна мати проти братовбивства вйни.</span></span>
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.