<span>Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.</span>
Слово до слова — зложиться мова
Будь господарем своєго слова<span>.
Від красних слів язик не відсохне.</span>
Мій улюблений герой в оповіданні В. Винниченка "Федько-Халамидник<span>Моїм улюбленим героєм є Федько. Мені він сподобався з перших рядків оповідання. Це надзвичайношвидкий хлопець, у його голові завжди багато якихось ідей, він лідер серед однолітків. Незважаючи на його розбишацький характер, хлопці тяглися до нього, їм було цікаво з Федьком. Вражає сміливість хлопця, коли він не побоявся перейти на інший берег річки по крижинам, які весь час рухалися. Федько завжди говорить правду, навіть коли знає, що батько буде бити ременем. Хлопці не дружили, але коли Толя потрапив у льодяну пастку, Федько не роздумуючи кинувся йому на допомогу й врятував життя. Він ніколи не видавав своїх друзів, не кажучи вже про зраду. Федько був халамидником лише зовні. Душа в нього була прекрасною, чесною та порядною. На жаль, хлопчик загинув. Мені здається, що коли б Федько залишився жити, з нього вийшла б чудова людина.</span>
Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть сказати обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, високі небеса, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розказують пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть сказати про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.