Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
Алексей - один из главных героев повести «Наталья боярская дочь» . Он является женихом главной героини. Алексей Любославский – сын опального вельможи, а Наталья дочь первого боярина государства. Писатель уделяет большое внимание истории любви Алексея и Натальи. Между этими молодыми людьми возникло чувство, которое называется любовь. Автор повести пытался вникнуть в душевные переживания своих героев.
Первое знакомство произошло в церкви. Наступила зима, и Наталья по своему обыкновению пошла однажды к обедне. Помолившись с усердием, Наталья не нарочно обратила глаза свои к левому крылосу и увидела молодого человека в голубом кафтане с золотыми пуговицами, стоял он как царь среди всех прочих людей, и блестящий проницательный взор его встретился с ее взором. Наблюдая за их отношениями в будущем можно сказать, что любовь, доверие и нежность были отличительными чертами Алексея. Он был открытым и доверчивым человеком. Когда Наталья и Алексей стали жить вместе, он сразу открыл Наталье свою главную тайну и не мог скрывать своих чувств. В их отношениях было большое понимание. Наталья очень скучала по своему родителю, так как его не было рядом, она очень волновалась за него, ей очень хотелось, повидаться скорее с батюшкой. Алексей понял ее желание и немедленно отправил в Москву человека, чтобы наведать о боярине Матвее.
Они любили друг друга и чувства их составляли восхитительную гармонию. Прошла зима, Алексей выбежал из своего домика, сорвал первый цветочек и принес его Наталье. И это говорит о том, что Алексей был еще и романтиком. А еще он умел рисовать и весьма не худо, ибо сама природа выучила его сему искусству.
Наталье всегда казалось, что они напрасно скрываются от батюшки. Она говорила своему супругу, что если батюшка увидит их и очень обрадуется. Алексей отвечал, «что ему надо заслужить милость царскую. А это говорит о том, что он был человеком чести. И это подтверждается еще тем, что он идет на войну, чтобы сразиться с неприятелями Русского царства и победить. Здесь проявляется патриотизм, он готов отдать жизнь за свою родину. Алексей это доказал на деле. К тому же он был человеком совестливым. Во время разговора с государем, Алексей признался: « Я винен перед тобою, государь великий! Я увез дочь боярина Матвея из родительского дома ». Алексей оказал важные услуги отечеству и государю, услуги, о которых упоминаются в разных исторических рукописях. Надо отметить, Алексей очень уважал своих родителей, и был очень рад, когда память отца оказалась чиста.
<span>Где бы ни был Алексей, Наталья всегда находилась рядом.</span>
Собака скулила и выла, ждала этих людей и верила, что они вернутся, собака была привязана к ним
Печорин<span> — петербуржец. Военный, как и по своему чину, так и в душе. Молодой аристократ, активно вмешивающийся в окружающую жизнь. С первых же страниц романа перед нами предстает герой, неравнодушный, любознательный, желающий взять от жизни как можно больше
.</span><span />
Русский город
Родная деревня
Быстрое задание
Прекрасная девушка
Российская экономика
Именительный падеж
Гусиное перо
Огромная планета
Главное в жизни
Подлинная картина
Ударный звук
Прошедшее время
Любимая сестра
Настоящее время