Ответ:
Мова – це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.Українська мовна традиція сягає докняжих далеких часів.Наша українська мова – це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.Поет схвильовано писав про державну мову України:Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідна мова, Живе український народ.
Со средины 50-х годов Билокур пробует свои силы в технике акварели. Лучшие ее работы – «Сентябрь в селе Богдановке», «За селом» (1956), «Ранней весной» (1958), «Осень» (1960). Художница в них достигает правдивой передачи богатства красок окружающего мира, а также предельной эмоциональной выразительности. В последние годы, уже тяжело больная, Екатерина Билокур создает ряд значительных живописных полотен («Георгины», 1958; «Пионы», 1958; «Богдановские яблоки», 1959; «Букет цветов», 1960 и др.). 9 июня 1961 года талантливой художницы не стало.
В селе Богдановке, на площади перед школой стоит гранитный памятник. У подножия его всегда цветы, которые так любила и так поэтично воспела в своих произведениях художница. Екатерина Билокур по праву заняла ведущее место в истории украинского народного искусства как непревзойденный мастер-певец природы и совершеннейшего из ее созданий- цветов. Такого соседства разнообразных цветов, которое мы видим на полотнах Билокур, в природе нет. В букеты и венки их соединила неуемная фантазия художницы. «Может вы недовольны моей работой, – писала она в одном из писем, – поскольку я рисую лишь одни цветы? Но как же их не рисовать, если они такие красивые! Я и сама, когда начинаю рисовать очередную картину с цветами, иногда думаю: вот когда эту закончу, тогда уже буду рисовать что-нибудь из жизни людей. Но пока закончу, в голове уже возникает целый ряд новых картин, и одна другой чудеснее и одна другой краше – и все цветы. Вот вам и весь сказ. А придет весна, зазеленеют травы, а потом и цветы зацветут... И боже мой! Как глянешь кругом – те хороши, а те еще лучше, а те еще чудесней... И я забываю все на свете, и снова рисую цветы. Не гневайтесь на меня, мои близкие и далекие друзья, что я рисую цветы, ведь из цветов картины красивые». Наполненные светом и солнцем, играющие жизнерадостными красками, картины Билокур продолжают очаровывать зрителей, порождать в них благодарное чувство к художнице.
Моя кімната невелика,але дуже затишна.Мені в ній зручно,бо тут є все,що мені потрібно.Кімната квадратної форми,дуже світла,тому що велике вікно виходить на південь.Перед вікном стоїть письмовий стіл з настільною лампою,поряд з нею підставка для олівців і ручок.Біля столу стілець.Біля стіни поряд із столом-книжкові полиці на яких стоять мої улюблені книги і шкільні підручники.Біля іншої стіни стоїть моє ліжко,над ним висить картина .В кімнаті стоіть шифанер,з моєю одежою,і комод із постіллю.На комоді сидять мої улюблені м"які іграшки:слон,ведмідь і собака.На підлозі лежить килим світло-кремового кольору,на стінах шпалери світло-зеленого кольору,меблі теж світлого кольору.Ось така моя кімната.