Сейчас я нахожусь на пороге отрочества. Я уже не ребёнок, но ещё не взрослая девушка. Каждый возраст по-своему хорош, но я нахожусь в некоторой растерянности. Я уже не маленькая, поэтому и спрос с меня теперь другой, мне пора учиться быть ответственной, учиться самостоятельно принимать решения, быть более терпимой к другим людям, следить за своими словами и поступками. Я читала, что этот возраст связан с повышенной эмоциональность, поэтому нужно учиться себя контролировать, чтобы не создавать лишних проблем окружающим. Отрочество - это возраст, когда пора строить планы на будущую жизнь. Больше думать, меньше говорить. Каким я стану человеком?! Чем я буду заниматься в жизни?! Будут ли мной гордится родители? Сейчас пока на эти вопросы я не могу найти ответы... Психологи пишут, что это возраст первой любви и первых больших разочарований. Об этом пока и думать страшно и не хочется... Отрочество - это время на подготовку к взрослой жизни и я постараюсь прожить эти годы с максимальной пользой!
Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна... В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу, вікової боротьби за щастя, рівноправність, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ – один із великих слов’янських народів – був розтерзаний і пошматований впродовж тривалого часу між різними імперіями, позбавлений політичних прав, позбавлений права на творення рідної літератури.Зараз Україна – незалежна держава. І вона, звісно повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей.Мова живе, її життя. Її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. Увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов’язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить.Мова – це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об’єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу – це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість.Мова – це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам’ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям. В своїх віршах, творах вони описували обурення і гноблення до рідного слова:Коли забув ти рідну мову,Яка б та мова не була –Ти втратив корінь і основу,Ти обчухрав себе дотла.(Дмитро Білоус)Розуміння ролі мови в житті народу визначає естетичне кредо Лесі Українки, М.Коцюбинського, А. Малишка. А ще П. Тичина та М.Рильський щедро висівали добрі зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили, сповили мову новими висловами. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки й тому, що рідна мова, - це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі.<span>Мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.</span>
1 В какой сказке андерсена был герой поимени Кай?
2 В какой сказке самая минеатюрная героиня?
3 Почему в сказке Гадкий утенок себя неновидел?
4 В какой сказке принцеса чувствовала горошину через 40 перин?
5 В какойй сказке положительный герой умерает
Вера Алмазова - главная героиня рассказа Александра Куприна "Куст сирени". Она, жена молодого небогатого офицера Николая Евграфовича Алмазова, который путём невероятных усилий, смог поступить в Академию генерального штаба. Вера всячески ему помогала, поддерживала его, делала всё возможное, чтобы создать ему комфортное условие для работы. При этом, ей пришлось во многом себе отказывать, и уделять всё своё время мужу. Она была его переписчицей, чертёжницей, чтицей, репетироршей и памятной книжкой. Невольно возникает вопрос о том, была ли Вера Алмазова счастлива? Я думаю, что да. Несмотря на то, что её любовь к мужу была жертвенной, отдающей себя без остатка, она была счастлива! Вера искренне радуется успехам мужа, ей нравиться видеть его счастливым. Благодаря взаимопонимаю, супруги преодолевают все трудности и преграды на своём пути. Жертвуя собой, Вера вполне счастлива, так как взамен получает благодарность и любовь мужа. Подтверждение этому служат строки из рассказа " и они шли домой так, как будто бы, кроме них, на улице никого не было: держась за руки и беспрестанно смеясь".
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/17145686#readmore
Зима холодна і тим часом гарна чарівна. І заворажує своїм зимовою кофдрую яка вкрила всю землю