<span>дз - вінь - ка, цві - рінь - кає.</span>
Н.в. Одна тисяча сто сорок п'ять
Р.в. Однієї тисячі ста сорока п'яти
Д.в. Одній тисячі ста сорока п'яти
Зн.в. Одну тисячу сто сорок п'ять
О.в. Однією тисячею ста сорока п'ятьма
М.в. (Де?) в одній тисячі ста сорока п'яти
Граматичні основи речення :
мова здобуток культури, діяльності народу, <span>людства
мова доповнює іншу
вони витвір розуму</span>
Привет! На твой вопрос я сейчас отвечу. Но попрошу если тебе понравится как я написала то тогда можешь написать какой-то коментарий. Заранее спасибо.
Отвечаю на твой вопрос: Наголос падає на склад су.
Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій, В славі й шані пробувати.
У поемі «Євшан-зілля» в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка «Хто матір забуває, того Бог карає». Я переконаний, що горе тій людині, тому народові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.
Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддаємо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:
За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!
Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні.
(если это с "Евшан Зилля")