<span>Що не кажіть ,а не любити це створіння неможливо. Приходиш додому, а воно зустрічає біля порога ,потреться об ноги ,хвіст трубою ,промуркоче заспокійливу пісеньку ,вмоститься на колінах . Погладиш кицьку - і вона вбере в себе всі денні стреси.</span>
Цінуйте кожну мить життя, бо вона безцінна… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
[м и с к а] у мене було таке завдання.
«Не все те золото, що блищить» - відома всім прислів'я. Його можна завжди пояснити і буквально, і символічно. Так, наприклад, воно може означати, що не всякий блискучий предмет зроблений із золота. Це - буквальний сенс прислів'я, а символічний його зміст декілька інший: іноді те, що по зовнішності блискуче, привабливе, за внутрішнім змістом – зовсім не добре, не цінне, зовсім не відповідає зовнішньому вигляду. Наприклад, іноді гарна, добре одягнена, приваблива людина виявляється дурною або поганою. Або – як раз навпаки, - непоказна по зовнішності людина виявляється цінною за внутрішнім змістом, що і виражається ще одним подібним прислів'ям «Малий золотник, та дорогий».У житті треба вміти розрізняти дійсно цінне і помилкове. Наприклад, ми часто стикаємося в житті з питанням: «Що таке краса?».<span>Хто така гарна та красива людина? Обов'язково це – фотомодель? Чи можна вважати банку з фарбою красивою? Думаю, ні. Хоча ми точно знаємо, що з фарби можна створити шедевр. Два різних стани одного предмета можуть бути красивим і потворним. Чому так відбувається? Тому що краса – це не тільки даність, але і велика праця. Що б стати красивою людиною, потрібно докласти зусилля. У такій людині все гармонійно поєднується: розум, ерудиція, чуйність , доброта душі і багато інших придбаних якостей. Таким чином, ми ще раз переконуємося, що не все те золото, що блищить!</span>
Чарівним є місяць листопад. Коли зима повільно входить у власні права. Лише тонкі та проникливі дужею люди можуть зрозуміти всю красу та велич цього перехідного стану природи.
Осінь-це пора відпочинку. Відпочивають безмежні лани,налиті багряною глазуррю.Відпочивають дерева,про прекрасні шати яких тепер нагадують густі дими багаття. Відпочиває й натомлена літньою клопіткою працею душа людська.
Небо тягнеться сірим монотонним простирадлом аж до самого піднебесся. Та,знаєте,є щось прекрасне у цій однотонності. Я люблю осінь! Люблю кожен яскравий,неповторний момент цієї чаівно-таємничої пори. Люблю гуляти осіннім лісом,насолоджуючись кожною хвилиною своєї юні,вдихаюче сире повітря із запахом моху та прілого листя.
Саме ця пора дає нам зрозуміти всю красу свого життя. Надихає творити щось нове та прекрасне. Осінь-це найкраща пора для творчості,для нових починань.
Багато відомих творчих людей просто обожнювали цю туманно-сіру пору року.
“Похмурий час! Очей зачарування! Приємна мені твоя прощальна краса – Люблю я пишне в’янення природи, У багрянець і золото одягнені ліси …”,-казав Олександ Пушкін.
Осінь -це пора прощання із теплом ,із зеленню із голосними співами пташок із пишним листям дерев. Це єдиний проблиск світла перед довгою холодною лютою зимою.
Так,я люблю осінь! Особливо листопад! Люблю її норов та характер. Люблю рясні дощі, глибокі тумани,що обіймають верболози,люблю перші заморозки і пташині ключі у висі.
<span>Адже листопад-пора,що спочатку ніжно вбирає ліси та діброви у золото,а потім так само ж нещадно знімає ці пишні шати. Це час для роздумів і занурення у власний внутрішній світ. Лише в останній осінній місяць буває так затишно,не зважаючи на сірі барви за вікном та перші заморозки.</span>