Казка про Займенник
Давно це було. У країні Морфології стало неспокійно: зав'язалася суперечка між її мешканцями - частинами мови. Всі кричали, розмахували руками, доказували свої переваги над іншими.
Уперед поважно й гордовито виступив Іменник, його перебив Прикметник, доводячи своє право. У розмову втрутився Числівник, кажучи що без нього не можна обійтися.
<span>Слухав, слухав цю суперечку ще один житель країни, та урвався терпець, і він мовив: „ Не тільки ви, а і я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику. І тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їхню кількість та ознаки. Але я не називаю жодного з вас". Усі частини мови притихли.</span>
1. На уроці ми отримали багато нової інформації
2. Моя мама дуже часто п'є каву.
3. Майстер добре зробив свою роботу.
4. Мiй тато поїхав в довгу експедицію.
5. Наш колектив дуже дружній.
6. Вся територія парку була заповнена людьми.
7. У магазині був дуже великий асортимент.
8. Студент довго і ретельно писав свою дисертацію.
<span>9. Моє хобі - це заняття танцями.
10. </span>При посадці наш літак випустив шасі.
Одного разу я йшла по вулиці і побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг. Ми знайшли ще багато інших друзів та товаришуємо дуже довго, ми найкращі тим що ніколи не сваримося!
<span>МОЯ УЛЮБЛЕНА ТВАРИНА<span> Моя улюблена тварина це собака. ЇЇ кличка Альфа. Порода - німецька вівчарка. Окрас чепрачний, очі чорні мов великі бусини.</span> Альфа дуже розумна собака. Вона навчена виконувати службові команди: «Сидіти!», «Лежати!» «Голос!», «Апорт!» та інші. Вона
живе у нас дуже давно – 9 років. І коли ми йдемо із дома, вона за нами
дуже сумує. А коли повертаємось зустрічає радісним гавканням, і стрибає
наче маленьке цуценя. Альфа дуже любить усіх членів
нашої родини, а особливо маму і мене. Маму за те що вона її годує, а
мене за то що я з нею граю.<span> Альфа це відданий друг на все життя!</span></span>
Як і всі діти, відповіді на питання дорослих "Ким ти хочеш бути, коли виростеш?" я змінювала ледь не щодня: коли я була маленька, я хотіла бути і балериною, і акторкою, і лікарем. У молодших класах, мабуть, через дитячу прив*язаність до першої вчительки, мені теж хотілося вчити дітей. Але зараз, питанняя про майбутню професію більше не забавка, а серйозна проблема вибору. І мені здається, я знайшла гідну відповідь на це питання. У майбутньому я хочу стати психологом.
Мої батьки та друзі підтримують мене у цьому виборі. Часто я чую, що мої поради та підтримка допомогли комусь із близьких - і ви не уявляєте собі, як я радію почувши це!Це зовсім не прагнення самоствердитися: ті нехитрі поради, які я можу дати приятелямтепер,- запорука того, що колись я стану професіоналомі моя діяльність буде комусь потрібна. Аджу у будь-якій професії важлива не лише наполеглива праця, а й талант, покликання. Звісно, я покладаю надію на майбутнє навчання, але і зараз починаю читати доступні мені науково - популярні книгий намагаюсь привчити себе ставитись до проблем оточуючих із розумінням та співчуттям, зберігати чужі таємниці, тобто виховую у собі майбутню професійну етику.